• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
• Народознавство

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУХНЯ

Кухні народів світу конкурують між собою за різноманітністю й майстерністю приготування страв, але в кожної кухні світу є своя родзинка, яка і робить її самобутньою та надзвичайно смачною. А дозвольте вас спитати: ”Скільки страв української кухні ви знаєте?” Тоді назвіть хоча б деякі. Відразу не виходить? Але ж українська кухня така багата.. Тож давайте разом з вами і поговоримо про деякі національні страви України.

Перше місце очікувано займає борщ, без якого годі уявити українську кухню. Перші згадки про цю страву припадають ще на час Київської Русі в XIV столітті. В Україні існують три основні різновиди борщу: червоний та зелений-це гарячі борщі, та холодний борщ. У кулінарних книгах можна відшукати більш як 50 рецептів борщу, адже в кожному регіоні його готують по-різному.

Капусняк-традиційнастрава української кухні. В Україні капусняк-це друга за значенням після борщу страва. Капусняк з’явився у раціоні запорізьких козаків наприкінці існування Запорізької Сечі.

Соковите і апетитне сало — це продукт, без якого навіть не уявляється життя українців. Воно є частиною традиційної національної кухні. У минулі часи сало було дуже важливим елементом харчування. Тоді ця страва мала символічне значення, уособлюючи силу, хоробрість та відвагу. І сьогодні достаток сала вважається ознакою справжнього добробуту. Найкраще сало смакує з українським борщем.

”Грудочка кашки, кільце ковбаски”- пам’ятаєте рядок з української колядки? Ніякий стіл українців, особливо різдвяний, не обходиться без домашніх ковбас.. Дуже смачні ковбаси готують на Закарпатті. На Волині теж вміють готувати ковбаси: 2015 року у Луцьку виготовили найдовшу ковбасу-5 метрів-і зафіксували досягнення у Книзі рекордів України.Галушки-типова для українців страва. Їх готували майже щодня, здебільшого на вечерю. Ця страва легка у виконанні та надзвичайно поживна. Галушки поряд із борщем є певною мірою символом української національної кухні. Одним із різновидів галушок є палюшки. Ця страва дуже поширена на теренах Західної України. А у Полтаві навіть встановлено пам’ятник шанованій страві.

”Рідні брати” галушок-вареники-це частина українського фольклору. З давніх-давен вареники вважаються українською національною стравою. Ці вироби з тіста оспівані в народних піснях, описані в казках та згадуються у віршах. В Україні вареники вважаються синонімом сімейного затишку та тепла, а також є свідками багатої історії та традицій українського народу. В 2006 році у м.Черкаси було встановлено двометровий пам’ятник варенику, а у м.Альберта в Канаді силами української діаспори встановлено дев’ятиметровий пам’ятник варенику.

Куліш-страва, роблена з пшоняних крупів. Куліш було легко готувати не тільки в домашніх умовах, тому він мав ще одну назву- польова каша. Її готували козаки під час військових походів. Історія куліша розпочалась ще 500 років тому, коли утворилося українське козацтво. До братства приймали лише неодружених чоловіків – це було найважливішою умовою. Всі вони повинні були вміти або принаймні навчитись готувати їжу у різних умовах і зі всього, що посилав Господь Бог. Однією з популярних страв став саме куліш, який схожий на густий суп чи рідку кашу. Він був настільки ситним, що міг замінити увесь обід. Тож, став головним у меню козаків. І сьогодні куліш є найулюбленішою стравою українців.

Мабуть, кожен, хто хоч трішки знайомий з українською кухнею, погодиться, що її просто неможливо уявити без страв із картоплі. Картоплю тут варять і тушкують, смажать і запікають, а іноді роблять все це разом. І, звичайно, одна із найбільш відомих страв – це деруни, котрі вважаються своєрідним кулінарним символом України.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

Народний календар - це система знань про природу. В цій системі знайшли відображення сільськогосподарський досвід, народні звичаї, виховання дітей та вірування народу. Кожен день у ньому особливий, зі своїм вагомим чи скромним змістом. «Народний календар» буде корисним для всіх, кому не байдужа духовна спадщина українського народу. Його зміст допоможе здобути знання із цілющого джерела народної мудрості пращурів.

"НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР" – КВІТЕНЬ.

Четвертий місяць року носить сучасну назву з 16-го ст. А ще його в народі називали: краснець, дзюрчальник, водолій, лукавець. Називають його і снігогін, а ще -первоцвіт, переплітень, цвітень, крапельник, пустун, красень. Він має багато українських назв і одну латинську - апріль (що зігрівається сонцем), на честь богиніАфродити.

Саме в цей час земля починає квітувати. Тепло швидко розходиться, але заморозки та сніг ще можуть заходити в гості. Тож на примхи погоди квітень багатий.

Квітень - чудова пора весни.

Квітень - місяць найбільших контрастів у природі.

Квітень - місяць не тільки пташиних співів, а й перших квітів.

Квітень - гаряча пора весняних робіт на полях, городах, в садах.

1 КВІТНЯ - МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ.

Преподобна Марія Єгипетська- одна з найбільш шанованих святих за всю історію християнства.Не багато подвижників удостоєні особливої честі семиденного поминання в покаянний час Великого посту.

Марія довго вела розпусне життя та коли вона не змогла зайти до єрусалимського Храму Господнього, то почала шукати шляхи до покаяння, усвідомивши, що в храм не пускають її гріхи. Вона пішла в пустелю та прожила там 47 тяжких років, проводячи свої дні в молитві. Незадовго до смерті там її зустрів Святий Зосима. Йому Преподобнарозповіла про своє життя, яке стало живим свідченням того, що люблячий Бог готовий простити кожній людині навіть найбільший гріх, якщо вона принесе щире і сердечне покаяння.

Марія Єгипетськавважається заступницею жінок. Тому, в пам’ять про Святу, в цей день вони обмежували себе в їжі. На обід варили рідкий борщ з крапиви та щавлю, що саме почали зеленіти на городині.

В цей день спостерігали за погодою, намагаючись визначити початок посівної та обсяги врожаю.

«Якщо розливалося багато води - то луки будуть зеленими і буйними»; «Якщо вночі небо було ясним, чистим і зоряним, то очікувався хороший і щедрий урожай»;

«Нічне небо, затягнуте хмарами, віщувало теплу погоду на наступний день».

У деяких місцевостях вірили, що 1 квітня прокидається домовик, і його потрібно обдурити. Тому в цей день розважаючись, дівчата намагалися обдурювати хлопців, щоб вони не брали верх над ними.

1 квітня 1906року була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів, тому цей день в рамкахпрограмиЮНЕСКО «Людина ібіосфера» оголошено Міжнародним Днем птахів. Метацієїакції- звернути увагу людства на проблеми збереження пташиного світу, адже він стосується всіх країн і континентів.

Є легенда, що птахи летять у Вирій, ключі від якого Бог доручив зозулі. Вона його відкриває та випускає птахів по черзі на землю. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка.
Та хай там як, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір’ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно «зозуленькою-матінкою».

Улюбленим птахом українців є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання- Леля. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, тому лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей.

Символом туги за рідним краєм є журавель. «Журавлі- кру, кру, в чужині умру, доки море перелечу, крилонька зітру».

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка- соловейко.

5 КВІТНЯ - СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ ТЕОДУЛА, АГАФОПОДА І ТИХ, ЩО З НИМИ.

Юнак Теодул був читцем у церкві. Йому запропонували відмовитися від віри й щасливо жити або негайно померти. «Я вибираю життя, - відповів Теодул, - але життя вічне». З каменем на шиї юнака кинули в море. Мученицьку смерть разом із ним прийняв диякон Агатопод та ще багато замучених за віру християн.

У народі цей день називали Федул Вітрогон, тому що починали дути теплі вітри. Люди відчиняли двері та вікна, влаштовували протяги, щоби дозволити їм проникнути в житло. З вітрами прилітають цвіркуни та
з’являються сонечки.

7 КВІТНЯ – БЛАГОВІРНОГО ГЕТЬМАНА ПЕТРА (КОНАШЕВИЧА-САГАЙДАЧНОГО).

Цей день є нагадуванням про життєвий шлях та досягнення видатного полководця та державного діяча, який домігся низки значних перемог для українського народу. Його меч - символ головної місії справжнього воїна-християнина – оборони рідної Землі від загарбників.

Петро Конашевич-Сагайдачний – гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі, організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних братств та опікун братських шкіл. Канонізований ПЦУ як святий у лику благовірний гетьман.

8 КВІТНЯ - ІРОДІОНА, АГАВА, РУФА ТА ІНШИХ.

День пам’яті апостолів із сімидесяти, що віру християнську проповідували в різних частинах світу.

В народі Свято Родіона-Руфи (таємничої істоти, що вилазить із землі в цей день) зберегло свої дайбозькі особливості. Не злившись з християнськими обрядами, воно залишилось «недоторканим у своїй первісності». Відомості про нього можна отримати тільки з народних переказів та уявлень, за якими виходить, що Руф був покровителем диких звірів і плазунів.

Вже приходить тепло і плазуни вилазять із землі, але вбивати їх - великий гріх: «Хто побачить гадюку і вб’є її, то сонце три дні плакати буде». На Руфа не можна ходити в ліс, бо там «повзають гадюки, і вони дуже кусливі в цей день, бо цей день їхній».

Увесь квітень триває Великий піст.
Четвертий тиждень Великого посту зветься Хрестопоклінний. В неділю господині печуть «хрести» з маком і мастять їх медом.

П’ятий тиждень Великого посту – «Похвальний», бо в суботу на цьому тижні свято Похвали Пресвятої Богородиці.

23 КВІТНЯ – ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ЮРІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ.

Великомученик Юрій займав високу посаду у війську. Під час гонінь на християн виступив на їхньому боці, за що його катували та стратили.
Існує легенда: «Юрій словом і хресним знаменем приборкав дракона, котрий спустошував землю язичницького царя. Після цього його народ прийняв християнську віру».
Святого Юрія поважають у багатьох країнах. Його заступництво одинаково близьке всім. Ще святого називають Георгієм Побідоносцем або Єгорієм Хоробрим.

Вважалося, що з цього дня починалася справжня весна: «Весна сходить на землю», - тобто з’являються перші сходи ярих, зеленіють гаї та сади.
Святий Юрій у народних віруваннях - «наче син Богині і воротар, що відкриває небо і спускає дощ та росу на землю».

25 КВІТНЯ - МАРКА.

Марк - один із чотирьох авторів Євангелія, учень апостола Петра.

В народі це свято має назву - Марка Ключника, тому що він володіє ключами від дощів. Вважається, що з цього дня на небі з’являється веселка.

За народним календарем, у цей день має бути тепло, про що свідчить прислів’я: «На Марка небо ярке - на вулиці парко, а бабі в хаті жарко».

27 КВІТНЯ - ЛАЗАРЕВА СУБОТА.

У цей день згадують диво воскресіння праведного Лазаря. Церква шанує цю подію, як одну з найбільш важливих, знакових чудес, здійснених Христом за час Його земного шляху. Це символ того, що Господу підвладне все — і життя, і смерть людини. Це надія на те, що всіх віруючих у Христа і виконуючих Його заповіді чекає воскресіння.

Традиції відзначення Лазаревої суботи та Входу Господнього в Єрусалим були тісно переплетені на Русі. Саме в суботу, напередодні Вербної неділі, люди приносили в храм гілочки верби. Тому суботу називали не тільки Лазаревою, але і Вербною.

28 КВІТНЯ - ВХІД ГОСПОДНІЙ ВЄРУСАЛИМ, ВЕРБНА НЕДІЛЯ.

Це велике дванадесяте християнське свято, яке відзначається в останню неділю перед Великоднем.Ця дата є важливою подією з життя Ісуса Христа. Коли він верхи на віслюку в’їхав у священне місто - жителі Єрусалиму зустрічали Ісуса вигуком «Осанна» і кидали йому під ноги квіти та пальмові й оливкові гілки.

В українських храмах на святковій службі освячюють гілочки верби, тому в народі це свято отримало назву - Вербна неділя, або Вербниця.
Освячену вербу приносять в будинок та легенько б’ють гілочками один одного і примовляють: «То не я б’ю - верба б’є, через тиждень Великдень, недалечко - червоне яєчко».

За церковною традицією гілочки освяченої верби повинні простояти біля ікон весь рік, охороняючи будинок від пожеж і горя, а господарів - від хвороб. Викидати торішню вербу заборонено - це до нещастя.Її потрібно спалити, а попіл пустити в річці «за водою».

Вербна неділя - велике свято, але оскільки випадає у Великий піст, не святкується пишно.

Вважається, що кімнатні рослини, висаджені в цей день, добре ростуть і приносять в будинок багатство.

«Де вода, там верба, а де верба, там і вода»; «Без верби - не весна».

30 КВІТНЯ - ЯКОВА.

Один із 12 апостолів Ісуса Христа і перший мученик серед них, брат Іоанна Богослова. По імені батька Зеведія братів називали Зеведєєвими.

Почалася сьома неділя Великого посту - Страсна. Це особливий період, присвячений останнім дням життя Христа, його земним стражданням, розп’яттю та похованню. Тому на цей період випадають найсуворіші обмеження.
Перші приготування до Великодня починаються у Великий понеділок. Білять та прибирають хати, викидають зламані речі, щоб очистити будинок від всього поганого перед великим святом. «Мити, білити – завтра Великдень».
Вмившись у Великий понеділок святою водою – бути здоровим увесь рік.

З приходом весни, наближається одне з найбільших християнських свят — Великдень. Всі чекають його з піднесеним настроєм, надіями, сподіваннями та вірою у світле, переможне майбутнє.

Укладач - провідний бібліотекар бібліотеки-філії №30 Наталія АПУХТІНА.

МАСЛЯНА ЗАВІТАЛА.

Масницею, Масляною, Колодієм, Сиропустом називають улюблене, прадавнє народне свято, що відзначається останнього тижня перед Великим постом.

Народжену в язичницьку старовину традицію Масниць їсти ситно, жирно, вволю православна церква не схвалювала й поклала заборону на м’ясо. Тому на останьому тижні м’ясоїду, напередодні Сиропусту, за стародавнім звичаєм, готують холодець зі свинячих ніжок і відзначають
«ніжкові заговіни». Після вечері молодь збирає кістки й кидає їх у ворота.
За народним повір'ям, якщо людина не докине до воріт кісткою, то не доживе до Великодня; а якщо кістка перелітіла через ворота - до весілля.

Перші згадки про Масницю датуються 4 ст. н.е. Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимирому 988 році. Хоча церква й додала сиропусний тиждень усвій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту.

Традиції Масниць, з найцікавішим елементом «колодки», зберігалися до середини 20 ст. У прадавньому розумінні Колодій - це маленький Сонце-Божич, який підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду.
Протягом тижня, паралельно з іншими обрядами, проходило коротке
Колодчине життя. В понеділок одружені жінки збиралися, готували пишне застілля та, ніби сповиваючи немовля, прибирали у полотняне шмаття полінце та справляли Колодки. Потім вітали одна одну: «Наша «Колодка»
народилася!»

У вівторок «Колодка» «охрещувалась», у середу - «похрестини», у четвер - «помирала», у п`ятницю «Колодку» хоронили». У суботу жінки «оплакували» колодку, а в неділю колодку «волочили» та співали:

«Не пускає мене мати:

На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:

- Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає,
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче…»

Так проходив весь життєвий цикл «Колодки». Всі ці дійства мали жартівливий характер.

На масничному тижні існував звичай прив'язувати колодки парубкам та дівчатам, які не одружилися: «Не жинився єси, то колодку носи!» Покараному синові батько вичитує: «Так тобі й треба! Не хотів слухати батька, не схотів женитися, тепер тягни колодку».

Дівчину вичитує ненька: «Так тобі, дочко, й треба: не заслужила молодого, тепер тягни Колодія!» «Думалося весілля справляти, а довелось «колодки» відкупляти…». Оскільки, ніхто не бажав колодку тягти, то від неї відкуплялись: кольоровими стрічками, танцями, піснями чи грошима. Після викупу колодку відв’язували.
За народним повір’ям, Колодій - як бог і опікун шлюбу, щедро обдаровував здоров’ям та достатком тих, хто створював родини.

Колодій - суто українське свято, якому немає аналогів у інших народів.

Масляний тиждень називали також - «Бабиним», а Колодій, відповідно, - «Бабським святом». Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок, які весело проводили час. Та й взагалі, на Масницю не можна було нікому робити тяжку домашню роботу.

Найголовнішою обрядовою масничною стравою повсюдно в Україні - вареники з сиром, обмішані маслом і сметаною. Козаки жартували, що «на Масницю й турки вареники їдять». «Почекайте вареники, прийде на вас Масниця», - говорить українська народна приказка.

Вареники з сиром у Масничний тиждень - не лише національна страва, а й ритуальна. Вареник - символ молодого місяця, форму якого він передає.

Окрім вареників, на Масницю споживають налисники з сиром, «колотуху», оладки, «насирники», пампушки, «ражанку», молочний кисіль, яйця, рибу, а також «шуляки» з головок квашеної капусти.

Прогнозують по Масницям і погоду на літо: «Якщо холодно, літо буде теплим, а як йде дощ - осінь буде багатою на гриби»; «Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна.» Вважається: яка Сиропустна неділя, такий і Великдень.

Масниця - це старовинне свято, що знаменує першу зустріч весниі проводи зими, початок нового життєвого циклу, відродження природи та й всього живого на землі. Готувалися до свята всі - від дорослих до дітей. Кожен день тижня мав свою назву, також відрізнялися йобряди.

Понеділок - зустріч. Цього дня запрошують до себе додому гостей. На столі багато смачних страв. Та перші оладки віддавали убогим - так поминали померлих родичів.
Також саме в понеділок виготовляли солом’яне опудало, яке встановлювали на центральній площі до кінця тижня.

Вівторок - загравання. В давнину цього дня влаштовували, так звані, оглядини. Хлопці та дівчата, які ще не мали пари, збиралися разом, щоб покататися на санях. Під час веселощів можна було знайти собі другу половинку.

Середа - ласунка. Господині запрошували до себе додому зятів. Щоб сім’я жила в мирі та злагоді, треба було наговорити тещі багато компліментів.

Четвер - розгуляй. Цього дня люди виходили на вулиці, співали, танцювали, розважалися. А ось працювати суворо заборонялося: у широкий четвер жінки не прядуть «аби масло не згіркло», а гуляють й випивають, «щоб телята водилися».

П’ятниця - тещині вечірки. Тепер вже зять кликав тещу в гості та пригощав її різноманітними смаколиками. За святковим столом зять виголошує різні побажання, переважно жартівливі: «Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало!» - натякаючи на те, що вона занадто сварлива.

Субота - посиденьки зовиці. Молода дружина повинна була покликати братову сестру в гості, щоб пригостити її варениками, пирогами та оладками.

Неділя - прощена. Аще - Сиропусна чи Масне пущення, бо в цей останній день Масниць треба наїстися вареників.

У прощену неділю обов’язково йшли до церкви, щоб попросити у вищих сил благословення на Великий піст та вибачитися перед всіма, кого образили. Ввечері рідні та друзі йшли один до одного, щоби пробачити
заподіяні кривди. Кажуть так:

«- Прости мені!
- Бог простить!
- І в другий раз прости!
- Бог простить!
- І в третій раз прости!
- Бог простить і я прощаю!».

У неділю ввечері, коли вже закінчилось пущення, треба вичистити із зубів залишки сиру - влаштувати обряд «полоскання зубів». Потім на площі спалювали солом’яне опудало. Так «прощалися» із зимою та вітали весну.

Загалом цей тиждень дає можливість досхочу попоїсти та розважитись напередодні суворого посту.

Останній день Масниць ще називали «Чорною неділею», віруючі поважного віку одягалися в чорне і носили такий одяг аж до Великодня.

Позаду залишився тиждень веселощів, попереду - 40-денний піст, для очищення душі й тіла вірянина перед найважливішим християнським святом - Христовим Воскресінням.

Укладач - провідний бібліотекар бібліотеки-філії №30 Наталія АПУХТІНА.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

"НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР – БЕРЕЗЕНЬ".

Три обов’зки має виконати весна, три заповіти: темряву зимову розігнати - з цим березень справиться; сніг знищити, землю розбудити -
квітень тільки це і робить; третій обов’язок - теплу землю в зелень одягнути - належить травню, котрий літо в гості запрошує.

Всі на весну чекають, запрошують, вітають: «Благослови, мати, весну
закликати, весну закликати, зимупроводжати».

Гарна молода дівчина з вінком квітів на голові - головна у народному
обряді зустрічі весни. Діти її одарюють солодким печивом у вигляді пташок
та прославляють, ходячи з хати до хати з дерев’яною ластівкою.

В Київській Русі календарний рік починався 1 березня. Наші пращури вважали, що початок новолітування має збігатися з весною, з пробудженням і розквітом природи.

«Березень часом снігом сіє, часом сонцем гріє».

1 БЕРЕЗНЯ – ЄВДОКІЇ.

Свята Євдокія Іліопольська - дівчина надзвичайної вроди, яка довго вела грішне життя та увіривши в Христа, покаялась і пішла в монастир.
З часом вона стала його настоятелькою, яка всі свої сили віддавала на добрі справи. За це була наділена даром чудотворення. Від її молитв оживали мертві.

Зі снігу, нагрітого сонцем, утворюються струмки, які, замерзаючи на ніч, залишають на льоду і снігу сліди, що називали «плюшками». Тому про Явдоху в народі казали - «плющиха».

На всій території України був звичай: коли на Явдохи будь хто побачить ластівку, то має взяти в жменю землі і кинути на неї, побажавши: «На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!»

4 БЕРЕЗНЯ - ГЕРАСИМА ЙОРДАНСЬКОГО.

Святий Герасим оселився в пустелі та присвятив своє життя служінню Богу. У заснований ним монастир стікались чоловіки, котрі прагнули християнської досконалості.

Відома легенда про те, як Герасим в пустелі вилікував пораненого лева і хижак ходив усюди за ним, наче свійська тварина. Лев супроводжував Преподобного до самої його смерті, а потім помер на його могилі. Тварину поховали поряд зі святим.

В Україні цей день називають - днем Герасима-граківника. Вважається, що саме в цей час прилітають граки: «Грак на горі - весна на дворі». А ще пекли калачі у вигляді птахів.

«Весняний грак прилетів - через місяць сніг зійде».

5 БЕРЕЗНЯ - КОНОНА ГРАДАРЯ.

Святий мученик Конон народився в Назареті. В юнацькому віці він біля
свого житла посадив маленький город, сам обробляв його, вирощував плоди, якими і харчувався.

Він був богобоязливим та добрим. За проповіді християнства язичницька влада засудила його та стратила.

Цей день ще називають «Кононом-городником», бо в стародавніх місяцесловах писали: «Хоч в день Конона-городника зима, починай орати город, то він буде багатим на врожай».

Саме його чекали жінки, щоби передивитися й перебрати насіння городини. «На Кононовій днині насіння сниться господині».

На Лівобережній Україні селяни вважали святого Конона покровителем коней. Збереглися легенди, що «святий Конон був усім конюхам конюх: коні у нього були такі, що самого святого Іллю у вогняній колісниці по небесному мосту возили». Коли гриміло, казали: «То святий Ілля по небесному мосту калачі везе, а кіньми править святий Конон!»

У давнину вірили, що коні можуть відлякувати злих духів. Ось чому на дахах і фронтонах будинків чіпляли зроблені з дерева кінські голови (коньки), а пізніше до порога стали прикріплювати підкову. «Якщо кінь охороняє від злих духів, то коньок і підкова мають бути теж охоронцями».

9 БЕРЕЗНЯ - СОРОК МУЧЕНИКІВ СЕВАСТІЙСЬКИХ.

Це свято встановлено в пам’ять сорока римських воїнів-християн, замучених за те, що вони відмовились поклонятися язичницьким богам.

З цього дня весна активно крокує по землі. Справжню весну завжди радо зустрічають, печуть з тіста сорок «жайворонків», якими діти закликають птахів з вирію, співаючи веснянки. Хлопці зверталися до диких гусей, кидаючи їм услід соломинки, примовляючи: «Гуси, гуси! Нате вам гніздечко на здоров’ячко, а нам на тепло».

11 - 17 БЕРЕЗНЯ - МАСЛЯНА.

Масниця, Колодій, Сирний тиждень, Запусти, Пущення, Заговини - все це назви останього тижня перед Великим постом, який був насичений піснями, танцями, ряженими, ярмарками, дівочими хороводами, вогнищами, багатими столами.

Масниця - це старовинне свято, що знаменує зустріч зими з весною, початок нового життєвого циклу, відродження природи та й всього живого на землі.

Наші предки часів доби Трипільської культури обрядові дійства на честь весняного пробудження природи називали - «Колодій». У давній міфологіїКолодій- бог шлюбу, любові тазлагоди.
Існував звичай прив'язувати колодки парубкам та дівчатам, які не одружилися. Колодка була символом спокути, адже зауявленнями наших предківусе живе повинно бути впарі.«Не жинився єси, то колодку носи!» Щоб не ходити з колодкою, за неї давали «викуп».
Інколи колодки прив’язувалиматерям, які неодружили синівабо невіддали дочок заміж. Тому, коли колодки «пеленали», приказували: «Пошли, Колодію, моїй дитині подружнього щастя!».

Символом Масляної раніше були пироги, вареники з сиром і хрущики - витягнуте тісто з маслом.
А ще робили солом’яне опудало, одягали його у жіночий одяг і возили на санях по селу. У неділю ввечері його спалювали на великому вогнищі, після чого попіл розвіювали у полі.

В останній день Масниць - «Прощену неділю», - просили взаємного прощення за образи, завдані навмисно чи мимоволі. При зустрічі люди тричі низько кланялися одне одному й промовляли: «Прости мене!» І відповідали: «Бог простить».

«Яка погода на Сиропусну неділю, така й на Великдень буде».

17 БЕРЕЗНЯ - ТЕПЛОГО ОЛЕКСІЯ.

Преподобний народився в Римі, в благочестивій сім’ї. Коли батьки вирішили його одружити, Олексій на багато років покинув батьківську домівку. Жив він милостинею, харчувався лише хлібом і водою, а всі ночі проводив у молитві.
Коли, через багато років, він повернувся додому - рідні не впізнали мандрівника, але залишили жити в себе. І тільки по смерті його стало всім зрозуміло, що був він чоловіком Божим.

Цей весняний день чекали з особливим нетерпінням. Хлібороби зранку, зодягнушись у святкове вбрання, вітали один одного з весною та спостерігали за погодою, чи підтвердиться прикмета: «На Олекси кидай сани, готуй воза».
У бджолярів теж є давня порада: «На Теплого Олексу діставай вулики». Якщо бджоли зроблять перший обліт, видасться щедрий медозбір.

18 БЕРЕЗНЯ - КИРИЛА.

Святий Кирило - єрусалимський патріарх, зачислений до Вчителів Церкви.

Це березневе свято пов’язане з прилітом журавлів - птахів, гнізда яких, за народним віруванням, руйнувати гріх. «Журавель - небесна птиця, і хто зруйнує його гніздо, того Бог покарає».

«Журавлі прилетіли і полудень принесли».

25 БЕРЕЗНЯ - БЛАГОВІЩЕННЯ.

Саме цього дня перед Дівою Марією з'явився Архангел Гавриїл, щоб сповістити її про скоре народження Ісуса Христа - Сина Божого, Спасителя людства.

Благовіщення - це найбільше весняне свято, бо знаменує собою перемогу весни над зимою: «Весна зиму поборола, хоч і відомі благовіщенські морози». «Від Благовіщення до літа залишилось сорок ранкових приморозків».

Це день, який для всіх був бажаним відпочинком від трудів праведних, тому що нічого не можна було робити - гріх. Навіть птиці на Благовіщення не в’ють гнізда.

Дівчата напередодні увечері розчісували та заплітали косу, покриваючи її хусткою, щоб волосся до ранку не розтріпалося і потім його не розчісувати у свято.

Весна буде теплою, якщо до цього свята прилітають з вирію лелеки. В Україні цей птах найулюблиніший, його вважають мало не рідним, тому часто лелек називають людськими іменами, оберігають та захищають.

26 БЕРЕЗНЯ - СОБОР АРХАНГЕЛА ГАВРИЇЛА, БЛАГОВІСТ.

Архангел Гавриїл - один із семи головних ангелів. У Писанні про нього говорять, як про небесного вісника. Саме Архангел Гавриїл приніс Діві Марії звісточку про народження сина.Тому цей день і називають Благовісником.

Вважається, що Архангел чує всі людські прохання і доносить їх до Всевишнього.

За давньою народною міфологією, Гавриїл був володарем блискавок. Тому в нього просять захисту від вогню, наклепу та уберегти домашню худобу і бджіл у вуликах.

За традицією в цей день працювали на городі, у полі та в саду.

Вже дні довшають, яскравіше світить сонце, все довкола зеленіє, квітує. Природа готується до зустрічі з другим місяцем весни.

Мабуть, за це різномаїття барв наші предки і прозвали його - «цвітень».

"НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР – ЛЮТИЙ".

Надворі господарює лютий: то тріщить морозами, то робиться сонячним, теплим. У лютому зима з весною зустрічаються вперше. Це початок активних сільськогосподарських клопотів. Це найкоротший місяць року.

Якщо зима здається надто довгою, то лютий вже дозволить сонячним променям сильніше світити крізь сірі хмари. Передчуття весни поступово оживляє навколишній світ. Та все ж лютневі холоди ще тримають владу, але це не на довго.

2 ЛЮТОГО – СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ.

Це свято в пам'ять про принесення до Єрусалимського храму немовляти Ісуса Христа його батьками. Слово «стрітення» перекладається як «зустріч». Віруючі в цей день святкують зустріч з Богом. В церквах освячують воду і свічки, які називаються «громичними», бо вони охороняють людей від грому. Воду набирають в нову посудину, приносять додому і бережуть за образами. Це особливо цілюща вода, яка допомогає від хвороб та від «поганого» ока.

Навесні, виганяючи худобу в поле, господар окроплював її водою-«стрітенницею», а пасічники кропили нею бджіл і вулики. Батьки благословляли свяченою водою синів, виряджаючи їх на війну. Скроплюючи рекрута, батько казав: «Боже, тебе збережи!»

Це день прощення всіх образ та повернення боргів.

На Стрітення зустрічається зима і весна. Цей день вважався прогностиком, тому проводили ворожіння:виставляли на вулицю тарілку із зерном на ніч і чекали, якщо зранку на зерні буде роса, - буде гарний врожай, якщо зерно буде сухе – то поганий.
«Коли на Стрітення відлига - пропаде ще весна надовго».
«Якщо в цей день невидно сонця - чекай суворих морозів».

3 ЛЮТОГО - ДЕНЬ ПРАВЕДНОГО СИМЕОНА І ГАННИ ПРОРОЧИЦІ.

Коли Діва Марія та Йосиф принесли Немовля Христа в Єрусалимський храм, Симеон і Ганна першими впізнали у беззахисній дитині великого Месію, Спасителя всього світу. Тому цей день називають «зберігачем немовлят», а до Ганни і Симеона звертаються з проханням про дарування здоров'я новонародженим.

Ще одна назва 3 лютого - «лагодження». Раніше в цей день починали готуватися до весняних робіт, лагодили все, що вимагало ремонту. А щоб домовик вночі не чіпав коней, за старих часів їм на шию прив'язували батіг та онучі.
Жінки на обід варили саламаху-заваріху - кисіль із борошна.

11 ЛЮТОГО - ВЛАСА.

Свій початок свято веде від слов’янського бога Велеса - бога достатку, охоронця худоби і пастуха небесних стад. З прийняттям християнства цей день став днем пам’яті Священомученика Власія – лікаря, що згодом став єпископому місті Севастії вМалій Азії. Під час гонитви на християн він укрився в гірській печері, але його знайшли та кинули до в'язниці. За незламність і віру Власія було піддано жорстоким тортурам і страчено.

Святий Власій вважається захисником і покровителем домашніх тварин, тому чоловіки нагадували жінкам: «Дивіться, молодиці, щоб завтра принесли раненько водиці з криниці!». Нею наповнювали пляшечки, вкидали туди шматочки воску зі страсної свічки і ставили на покуть, де вона мала стояти три дні, щоби Влас освятив її. Потім цією водою скроплювали тварин.

З Власом пов’язували і закінчення зими: якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде. «Прийшов Влас - з печі злазь».

24 ЛЮТОГО - ІВАНА ПРЕДТЕЧІ, ОБЕРТІННЯ (ОБРЕТІННЯ).

В цей день християни відзначають перше і друге Обретіння голови Івана Предтечі. Це свято присвячене пророку Івану Хрестителю, який передбачив пришестя Спасителя і хрестив його у водах річки Йордан.

Обретіння стало в народі святом повернення: повернення птахів із вирію, а людей до роботи. Казали: «Птиця обертається до гнізда, діти до хліба, чоловіки до жінок та до роботи».

29 ЛЮТОГО – КАСЯНА.

Образ Кас’яна, за народними уявленнями, не вельми привабливий. Його уявляли сердитим і немилосердним чоловіком з довгими, аж до колін, бровами, віями та бородою, за якими він нікого не бачить протягом трьох років. Четвертого року брови піднімаються, і зле тому, на кого він подивиться.

Цей день випадає один раз на чотири роки, тобто на високосний рік і вважається нещасливим. 29 лютого нічого не робили, навіть намагалися не вставати з ліжка і не виходили на вулицю до схід сонця.
Здавна люди з тривожним передчуттям зустрічали високосний рік та пов’язували із ним безліч сумних прикмет.
«Кас’ян на скот гляне - скот валить, на дерево – дерево валить».

Зима вже закінчується, і їй на зміну приходить весна… Весна - це чиста блакить безхмарного неба, тепло променів лагідного сонця, тремтяча ніжність несміливих першоцвітів та веселі передзвони перших пташок.
А ще весна дарує надію, що з теплом прийде мирне небо, впевненість у
майбутньому, а серце наповниться світлом в передчутті щасливого життя у вільній країні.

Укладач - провідний бібліотекар бібліотеки-філії №30 Наталія АПУХТІНА.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

«НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР-СІЧЕНЬ».

Січень – перший місяць календарного року. Наші предки вважали, що немає кращого місяця від нього, бо, якщо «січень сніжний та холодний, то рік буде хлібородний».
«Січень - до всього року заспів».

Звичай зустрічати Новий рік у січні більшість людства отримала у спадок від Стародавнього Риму. Вони назвали перший місяць року януаріусом. За легендою бог Янус відчиняв двері Сонцю на початку дня і зачиняв їх увечері. Одне обличчя його було спрямоване в минуле, інше – в майбутнє. Тож не дивно, що саме він починав рік.

1 СІЧНЯ – НОВИЙ РІК, ВАСИЛЯ.

Наші пращури новолітування починали з весни. Із запровадженням християнства в Київській Русі дату Нового року перенесли з весни на осінь. У 1700 р. було започатковано нове літочислення і нова дата святкування Нового року – 1 січня.

Опівночі селяни виходили на подвір’я й слухали, як Новий рік
проганяє старий. Цей час називають чародійним, оскільки для віруючих розвиднюється небо і вони можуть просити у Святих все, що заманеться.

На Новий рік припадає свято Василя. Архієпископ Кесарії Святитель Василій Великий був засновником монастирів, притулків та автором літургій, молитв і релігійних книг. Його поважали не тільки як богослова, а і як вченого природознавця та вчителя християнської церкви.

Святий Василь – покровитель землеробства, тому в цей день «засівають» збіжжям оселі. Батьки будили синів ще до схід сонця і давали їм виплетену рукавицю наповнену зерном. Спочатку хлопці посівали у власній оселі: «На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим Роком та з Василем!» Потім йшли засівати до родичів і сусідів.

«Василів вечір додає дня на курячу ніжку».

5 СІЧНЯ – НАДВЕЧІР’Я БОГОЯВЛЕННЯ, ГОЛОДНА КУТЯ.

Вечір напередодні Хрещення немов би повторює переддень Різдва. Повернувшись додому після церковної служби, приймаються за прибирання житла і приготування пісних страв для вечері – обов’язково варять узвар і ліплять вареники.

До столу, як і в Святий вечір, сідали, коли на небі з’являлася перша зірка. Спочатку господар окроплює кімнати в будинку святою водою, потім дає випити всім потроху і лише після цього сідають обідати.

Після вечері парубки «проганяли кутю» - стукали у ворота і тини, вигукуючи: «Геть, кутя, з покуття, а ти, узвар, іди на базар!»

Діти постукували ложками об макітру з кутею і накликали: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар - іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а дідух - на теплий дух, щоб покинути кожух!»

Голодна кутя - це день «запросин і гостювання добрих сил», день освячення господарства. Не обходиться цей день і без ворожінь на майбутнє.

6 СІЧНЯ – БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ, ВОДОХРЕЩА.

У Біблії сказано, що Ісус Христос, після прийняття хрещення від Івана Хрестителя в річціЙордан, почув з небес голос Бога-Отця, який назвав Його своїм Сином і Святий Духв образі голуба зійшовна нього. Тому це свято називають Богоявленням.

Хрещення Господнєзасвідчує таїнствоСвятої Трійці. Тому що саме в цей день Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець –у голосі,Син Божий – у плоті, Дух святий –у вигляді голуба.

В цей день віруючи на чолі з духовенством йшли до водойми освящати воду. Вдома чекав святковий обід, перед яким всі пили свячену воду, окропляли нею в хаті, а решту переливали у скляний посуд і зберігали за образами на всяку потребу до наступного року.

Дівчата клали в освячену воду калину і вмивалися, щоб «рум’яним було личко». Жінки на Водохреща щедрували.

Вважалося, що вже повинні слабнути морози, тому казали: «тріщи, не тріщи, а вже минули Водохрещі».

Зіграти весілля від Хрещення до Масляної – до щастя у шлюбі.

7 СІЧНЯ – ІОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ.

Цей перехідний день між святковими розвагами та буденними клопотами ще називали – «посвятки».

Від Різдва до Водохрещ воду носили виключно чоловіки. Тому на посвятки жінки їм ставили могорич – «за те, що воду носили справно.»

Свята закінчилися і з цього дня жінки починали шити й прясти.

«Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі».

12 СІЧНЯ – СВЯТОЇ МУЧЕНИЦІ ТАТІЯНИ.

Татіяна таємно прийняла християнство і стала однією з посвячених Богу жінок-дияконис римської Церкви й доглядала за важкохворими людьми.

Згідно з церковними переказами, коли префект Риму дізнався, що Тетяна є християнкою, намагався умовити дівчину зректися своєї віри, проте вона відмовилася. В ті часи язичники переслідували християн: їх катували та жорстоко знищували. Зазнала тортур та була страчена й вірна Богу дівчина.

У народі це свято ще називають «Тетянин день».
За традицією робити не заборонялось, тому жінки в цей день прибирали оселі та випікали хліб у формі сонця і роздавали всім по шматочку – бо «на Тетяну» не можна нікому відмовляти.
Особливе місце у святкуванні відводилось Сонцю. Вважалося, що піднявшись на найвищий пагорб та загадавши бажання, можна бути впевненим, що воно виповниться.

«Якщо йде сніг – влітку буде багато дощів».

24 СІЧНЯ – КСЕНІЇ РИМЛЯНКИ.

Життя Святої Ксенії Міласької – це історія прозвичайну дівчину, головною метою якої було спасіння своєї душі. Вона проти волі батьків проміняла матеріальні блага і шлюб на опіку жіночого монастиря.

У народі цей день має назву – «Оксани-Дороти». Кажуть: «яка Оксана – така й весна».

А ще називають – день «Оксани-напівзимниці» і прогнозують весну: «якщо в обід сонце, то рання весна, а коли хурделиця – цілий тиждень негодитеме».

30 СІЧНЯ – ТРЬОХ СВЯТИТЕЛЕЙ ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО, ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА, ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО.

Це день пам’яті великих вселенських вчителів, які формально завершили догмат про Святу Трійцю та ще за життя здобули славу своєю святістю, проповідями і релігійними творами.

Святий Василій за своєю природою був аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, визначний письменник та реформатор.

Святий Григорій кілька років був архієпископом Царгорода. Він відзначився як глибокий проповідник. За свої богословські науки отримав назву Богослова. Візантійці звали його християнським Демосфеном.

Іоан народився в місті Антіохії. Довгі роки він був тут священиком і проповідником та опікуном убогих, вдів і сиріт. За свої палкі проповіді Іоан отримав назву Золотоустого і був обраний на архиєпископський престол столичного міста Царгорода.

У народі цей празник має назву - «Трьох Святих», а ще Святом сімейної святості, тому що всі три родини святителів були дуже віруючими і виховали своїх дітей в любові до християнської віри. Згадуючи трьох вселенських вчителів батьки замислюються про своїх дітей та моляться за них.
Всі, хто посварився, повинні обов'язково примиритися в цей день, інакше так і будуть весь рік ворогувати.

Укладач - провідний бібліотекар бібліотеки-філії №30 Наталія АПУХТІНА.

Коментарi