• Вы находитесь здесь:

• Главная
• История Новобаварского района
• Хронограф (события в истории района)

ХРОНОГРАФ ПОДІЙ З ІСТОРІЇ НОВОБАВАРСЬКОГО РАЙОНУ

2019 год

22 СЕРПНЯ - 100 років від дня народження М.В. Кульчицького

ПОЕТ-АВАНГАРДИСТ

Михайло Кульчицький мав стати одним з кращих поетів XX століття. У 16 років він вже публікувався в періодичних виданнях, у 20-х - написав вірш, що став своєрідним гімном покоління 30-х років. Рядки його вражали яскравістю й точністю. І все в чотирьох словах він створив, мабуть, самий точний образ рідного Харкова - "сильний, як потиск руки". Колись Лев Аннінський написав: «Взагалі Кульчицький робив би, напевно, все те, за що згодом прославилися й Вознесенський, і його антиподи з табору сільських «формотворцев», у нього все можна знайти: і фантастичну асоціативність, й глибоку звукопис, рядок «ковзає по оранці піхота» до сих пір викликає заздрість нинішніх музикантів мови ...». Народився Михайло Валентинович у Харкові у 1919 році в родині адвоката, колишнього жандармського (за іншими даними, кавалерійського) ротмістра Валентина Михайловича Кульчицького. Харьківській будинок на вулиці Греківській, 9, у якому жив Кульчицький, зберігся. Ще школярем він писав: «Живу в старому-престару будинку, де колись була в'язниця, і який збиралися зносити, але чомусь передумали». Перший вірш було опубліковано у 1935 році в журналі «Піонер». Навчався у школі № 1 вісім класів. Закінчивши десятирічну школу № 30, працював теслею, креслярем на Харківському тракторному заводі. Вступив до Харківського університету, через рік перевівся на другий курс Літературного інституту ім. Горького (семінар Іллі Сельвінського). У 1941р. Кульчицький йде в винищувальний батальйон. У середині грудня 1942 року по закінчиню кулеметно-мінометного училища, отримав звання молодшого лейтенанта. 19 січня 1943 року командир мінометного взводу молодший лейтенант Михайло Кульчицький загинув у бою під селом Трембачёво Луганській області при наступі від Сталінграда. Похований у братській могилі у селі Павленкове Новопсковського району Луганської області України. Ім'я поета вибито золотом на 10-му прапорі у Пантеоні Слави Волгограда. Вписано воно й в історію радянської літератури 1930-40-x років. 24 вересня 1989 року у Харкові, завдяки краєзнавцю М. Красикову - популяризаторові творчості поета відкрито меморіальну дошку на будинку, де народився й жив Михайло Кульчицький й де жив його батько з рядком: " Самое страшное в мире - Это быть успокоенным».

ТРАВЕНЬ - 245 років з дня створення збірки "Байки"

ПЕРША В УКРАЇНІ ЗБІРКА БАЙОК

Створення першої в Україні збірки «Басни Харьковские» - збірки, якою Григорій Сковорода вивів байку на шлях самостійного розвитку, є знаменним фактом, що виявляв нові тенденції в українській літературі, нові потреби розвитку жанрів. В Україні до Сковороди не існувало сталої, виразної байкарської традиції і початок розвиткові цього жанру поклав Сковорода своїми «Баснями Харьковскими». Перший український байкар, який зробив байку самостійним жанром. Харківські байки є яскравим свідченням того, що Сковорода непогано знав українську байкарську традицію й цінував її досягнення. У репертуарі українських байкарів провідне місце посідали байки на моральні теми; цей вид байок залишається провідним і в спадщині Сковороди. «Басни Харьковские» і переважна більшість байок XVII-XVIII ст. писані прозою. Це, звичайно, не випадково: Сковорода завершує прозовий період давньої української байки. в ідейно-тематичному плані Сковорода продовжує лінію розвитку української байки XVII-XVIII ст. Особливо помітно це у харківських байках. Сковорода не лише підсумовував здобутки своїх попередників, а й зробив крок уперед. З харківськими байками пов'язане оригінальне сюжетотворення байок на Україні. І в тому, що Сковорода вивів байку на шлях самостійного розвитку, виділивши її зі складу риторичних творів. Харківські байки становили крок вперед на шляху ствердження і розвитку жанру, несли в собі елементи нового, які могли бути підхоплені наступними байкарями. Сковорода, як і всі його попередники-байкарі, до цього жанру звернувся з метою популяризації своїх філософських поглядів. Збірка із 30 байок, написаних Григорієм Сковородою у кінці 1760-х – 1770-х староукраїнською мовою у с.Бабаї та с.Лідне на Харківщині. Короткі байки з християнською мораллю, писав наш земляк Григорій Сковорода. В них він показував цінність внутрішніх якостей людини, які й визначають її суть. Якщо ми шукаємо себе в житті, шукаємо надійну опору у світі хитких цінностей та душевного миру в собі, шкода не скористатися мудрими порадами нашого філософа.

Микола Федорович Сумцов

30 квітня - 165 років від дня народження

Видатний український народознавець

«Микола Сумцов був із тих вчених, якому вдалося не просто зробити наукову кар’єру, а й стати знаним просвітником та інтелектуальним героєм Слобожанщини»,- за твердженням етнолога М.М.Красікова. Заслужений професор Харківського університету, академік АН УРСР, видатний український історик, фольклорист, етнограф, літературознавець, бібліограф… Коли починалась наукова діяльність Сумцова М.Ф. -це був той час, коли саме Харків вважався духовною столицею українського національно-визвольного руху – в столиці Слобожанщини працювало багато українських та російських вчених, які генерували ідею українського національно-культурного відродження. В усіх своїх наукових працях, особливо з історії України та української культури, він виступав послідовним українським патріотом.Головною галуззю досліджень Сумцова була етнографія, особливо фольклор.Працював над створенням систематизованої історії української літератури 17 ст. й опублікував ряд монографій. Йому належать праці з історії української літератури 18-20 ст.: низка праць про Т. Шевченка, Г. Сковороду, І. Котляревського, П. Куліша, М. Старицького, І. Манжуру, І. Франка, Б. Грінченка, О. Олеся, О. Потебню. Він брав діяльну участь у громадському житті, виступаючи на оборону української національної культури. По революції 1905 Сумцов перший серед харківської професури почав читати 1906 лекції українською мовою, аж поки влада не заборонила вживати української мови на лекціях. Микола Федорович - видатний діяч у галузі вітчизняного музеєзнавства. Фундатор одного з найперших етнографічних музеїв в Україні. У 1920 р. він створив музей Слобідської України ім. Т.Г. Шевченка, який очолював до 1922 р. М.Дмитренко зауважував: «Завдяки різноманітним науковим підходам до дослідження міфології, обрядовості, фольклору М. Ф. Сумцову вдалося українську багатовікову спадщину розглянути в широкому міжнародному контексті, виявити та прокоментувати традиційні явища національної культури як самобутні».

Леонард Леопольдович Гіршман

25 березня - 180 років від дня народження

Великий гуманіст

Збереження зору є одним з найважливіших умов активної діяльності людини. Вчений-офтальмолог, лікар, педагог, Леонард Леопольдович Гіршман працював над цією проблемою. Все свідоме життя легендарного офтальмолога пов'язана з Харковом, з Україною. Професор Харківського університету, Гіршман Л.Л., налагодив виготовлення окулярів і започаткував окулярну оптику не тільки у Харкові. Вважають, що Л.Л. Гіршман був засновником масової оптичної справи в Україні та Російській імперії. За ініціативи Л. Л. Гіршмана у 1886 році відкрилося Харківське відділення піклування про сліпих і було засноване училище для сліпих дітей. З ініціативи Л.Л. Гіршмана у Харкові було відкрито Відділення опікунства сліпих. Активний член Харківського медичного товариства. У 1910 році він брав активну участь в організації жіночого медичного інституту. Найважливіше увагу професор Гіршман приділяв викладанню очних хвороб, популяризації знань, підвищення рівня лікарів-офтальмологів. Він заклав основу вітчизняної офтальмології, «привчив пацієнтів», як він сам говорив: «лікуватися у лікарів», а найголовнішим результатом його професійної і громадської діяльності є те, що він створив школу вітчизняних офтальмологів, заклав основи викладання і популяризації знань про очні хвороби. Понад 30 років він знайомив західну офтальмологію з досягненнями української офтальмології, публікуючи реферати в журналі «Archiv fir Augenheilkunde». Про Гіршмана найточнішою, мабуть, буде думка, що належить відомому юристу, академіку А.Ф. Коні: "... і нехай, коли люди наступних поколінь запитають у зберігачів місцевих переказів, хто був цей Гіршман, їм дадуть відповідь словами Гамлета:" Людина - він був "...

Василь Дмитрович Єрмілов

9 березня - 125 років з дня народження

Українська зірка світового авангарду

Ім'я художника Василя Дмитровича Єрмілова, якого сучасники називали українським Пікассо, нерозривно пов'язане з Харковом. Саме у Харкові починався авангард і народжувався дизайн, і Василь Єрмілов символізував собою початок українського авангарду й дизайну. «Єрмілов був фактично засновником конструктивізму в соцреалістичній архітектурі. Його називали батьком українського авангарду. Якби був його музей у Харкові, то це був би привід туди приїжджати іноземцям, адже роботи Єрмілова прикрашають найкращі музеї світу», - писав художник Павло Маков. У 20-ті роки найбільш яскраво розкрився талант Єрмілова. Вони були найбільш плідними і успішними для художника. Ім'я Василя Єрмілова гриміло по всій Україні, а Харків у ті роки був буквально просочений його духом. «Усі харківські вулиці й будинки кричали плакатами, гаслами, щитами роботи Василя Єрмілова, - писав у 1931 році його сучасник Валер'ян Поліщук. - «Це був пафос революції у фарбах. Єрмілов дбав про розвиток мистецької освіти: саме Василю Дмитровичу належить ініціатива перетворення Харківського училища у художній технікум на правах ВНЗ (вишу). За авангардності своєї не поступався московським Вхутемасу - (Вищим художньо-технічним майстерням), Василь Єрмилов був одним з перших педагогів художнього технікуму (зараз - Харківська державна академія дизайну й мистецтв), де викладав у 1921-1935-му й 1963-67-му роках. Творчість харківського генія дизайну Василя Єрмілова нині відомо в усьому світі. «...в Харькове на чердаке, где жил художник, меня встретило искусство мирового уровня. Абстрактные композиции Ермилова на десять лет опередили англичанина Бена Николсона, законодателя ХХ века»,- згадував професор-мистецтвознавець Д.О.Горбачев. Вражає й те, що ерміловська концепція актуальна також для художників кінця ХХ століття. Власне, актуальним залишається, так званий, мінімалізм. На вулиці Полтавський шлях зберігся двоповерховий будиночок № 33 з горищем, на якому Єрмілов прожив майже півстоліття.

Зінаїда Євгенівна Серебрякова

Лютий - 110 років з дня написання картини "Автопортрет. За туалетом"

Молодість, щастя, радість й душевна чистота - все це можна побачити в прекрасній картині З. Серебрякової «Автопортрет. За туалетом». Картина була написана художницею взимку 1909 року, в сімейному будинку у Нескучному. Вранці напередодні Різдва молода жінка, що чекала приїзду чоловіка, прокинулася, підійшла до дзеркала й просто посміхнулася своєму відображенню. В залитій сонцем кімнаті, щаслива, вона невимушено почала розчісувати волосся. Так народився невигаданий сюжет для найвідомішої картини З. Серебрякової.З полотна дивиться сама художниця. Жінка молода, сповнена енергії й запалу. Її струнка фігура граціозна і легка, особа дихає юнацької свіжістю, а чорні пустотливі очі світяться радістю життя й щастям, для якого часом не так-то багато і потрібно. Саме очі - великі, наповнені глибоким внутрішнім життям й чарівністю - є домінуючим акцентом картини.Навколишня обстановка сільського будинку чарівна і кокетлива. Тут і милі дівочому серцю дрібнички - флакони й коробочки, і спиці, і свічки. Але волею кисті художниці звичайні предмети перетворюються на щось фантастичне, що переливається різнобарвними фарбами у променях зимового сонця. Палітра, в якій вирішена картина - перламутрово-рожевы, сріблясто-блакитны, золотисті тони - додає полотну святковий настрій і дарує відчуття казки.«Автопортрет. За туалетом », разом з іншими тринадцятьма роботами, був представлений З. Серебрякової на VII виставці Союзу російських художників (1910). Полотно було захоплено зустрінуте як публікою, так і критиками, одностайно котрі назвали її надзвичайно милою й свіжою.З того дня минуло вже багато років, але картина не втратила своєї чарівності, вона як і раніше свіжа, гармонійна і безпосередня, як і вся творчість З. Серебрякової. Через 10 років З.Е.Серебрякова з сім'єю оселиться в Харкові на ул.Конторской №25. Будинок зберігся.

Любов Трохимівна Малая

13 січня - 100 років від дня народження

Вчений зі світовим ім'ям

Складно переоцінити внесок у розвиток вітчизняної медицини видатного вченого, директора Інституту терапії АМН України, Героя Соціалістичної праці, Героя України, академіка Любові Трохимівни Малої. За 50 років лікування вона допомогла зцілитися десяткам тисяч пацієнтів. Зокрема, вивчення причин виникнення, розвитку, а також ранньої діагностики та лікування гіпертонічної хвороби, атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, особливо інфаркту міокарда. Вона ініціювала створення першої в Україні великої системи етапного лікування хворих на інфаркт міокарда з мережею спеціалізованих кардіологічних відділів з блоками інтенсивної терапії, відділеннями реабілітації та санаторно-курортної реабілітації. Ця система дозволила більш ніж у 2 рази знизити летальність від інфаркту міокарда і повернути хворих до активного життя. Вперше в Україні на базі 27-ї харківської міської лікарні Л. Т. Мала відкрила спеціалізоване відділення з блоком інтенсивної терапії для лікування хворих на інфаркт міокарда. У 1986 році в Харкові відкрили Український науково-дослідний інститут терапії, який очолила Любов Трохимівна Мала. Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМНУ (пр.Любові МалоЇ №2А) - єдиний в Україні науково-дослідний й клініко-діагностичний загально терапевтичний центр. Єдиний науково-методичний центр по координації терапевтичної служби, як найбільш масової організаційної структури охорони здоров'я. Заснований і очолюваний Л. Т. Малою Інститут за короткий час перетворився на потужний науковий і лікувальний комплекс.

2017 год

1887, 130 лет со дня основания профессором Л.Л.Гиршманом училища для слепых Харьков, ул. Сумская, 55,

Попечительство над детьми с особыми потребностями (незрячими, глухонемыми, умственно отсталыми) получило развитие в Российской империи в конце XIX века. Важную роль в организации обучения и воспитания слепых детей играло "Опекунство императрицы Марии Александровны" над слепыми, созданное в 1881 году и его отделения в Украине – в Киеве, Харькове, Одессе, Полтаве, Чернигове и Каменце-Подольском.

Как известно, профессор был не только виртуозом своего дела , но и большим гуманистом. Леонард Леопольдович был активным организатором Харьковского медицинского общества. По инициативе Л.Л. Гиршмана в Харькове было открыто Отделение опекунства слепых и училище для слепых (1887г.). Профессор принимал непосредственное участие в создании училища для слепых (ныне — гимназия имени Короленко). Училище содержалось за счет пожертвований. Сначала училище размещалось в доме А.В.Квитки на Москалевке, о чем писала газета Южный край» 5 октября 1893г.: «В Харькове, как известно, существует училище слепых, помещающееся в настоящее время на Основе в доме Квитки. В это училище принимаются слепые дети всех сословий. Дети, поступившие сюда, остаются в училище до 18-летнего возраста. В настоящее время в нем обучаются более 30 мальчиков и одна девочка". Так Андрей Валерьянович Квитка внес свою лепту в благородное дело обучения слепых детей». С 2010 года статус гимназии был изменён на учебно-воспитательный комплекс «Харьковский специальный учебно-воспитательный комплекс им. В.Г. Короленко» Харьковского областного совета, кроме 12 классов работают две группы дошкольников с нарушениями зрения от 3 лет. При УВК работает филиал музыкальной и спортивной школы, хор, ансамбли, кружки. Дети изучают несколько иностранных языков, проходят обучение домоводству и трудовому воспитанию в мастерских школы.

2016 год

1816, 200 років з дня виходу журналу "Український вісник"

У 1816 році в Харкові вийшов друком журнал «Український вісник» – перший в Україні літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний місячник. Він виходив за ініціативою І.Срезневського у 1816-1819 роках при Харківському Університеті. Друкувався журнал переважно російською мовою під редакцією Є.Філомафітського, Р.Гонорського, Г.Успенського і Г.Квітки-Основ`яненка, при активній співпраці П.Гулак-Артемовського. Наклад журналу – 350-500 примірників. В «Українському віснику», попри перекладні матеріали переважно з науки і мистецтва і статті на загальнокультурні, релігійні і філософські теми, вміщалися статті з історії України (М.Маркова, М.Грибовського), етнографії (О.Льовшина), економіки (В.Каразіна), педагогіки і літератури (Р.Гонорського), літературної і театральної критики (Є.Філомафітського). Друкувалися твори відомих просвітителів і вчених – О.І.Полицина, П.М.Любавського, кілька віршів опублікувала в журналі поетеса і письменниця-мемуаристка Людмила Іванівна Рікорд – дружина мореплавця Петра Івановича Рікорда (1776-1855). В «Українському віснику» вперше з`явилися українською мовою твори Петра Гулака-Артемовського «Пан та собака» та інші його байки і статті. Було надруковано цінні статті про життя і діяльність Григорія Сковороди і спогади І.Вернета та Г.Гесс-де-Кальве, поезії місцевих поетів у дусі романтизму. Під псевдонімом Фалалей Повинухин було опубліковано гуморески («Письма къ издателямъ») та статті про Харків Григорія Федоровича Квітки-Основ`яненка. Серед публікацій журналу такі твори – «Гетьман Хмельницький» Ц.Маркова, «О Малой России» - історичний огляд Г.Ф.Квітки-Основ`яненка, «Исторические замечания о Малороссии» М.Грабовського та інші. Серед жанрів – критичні огляди, «листи до видавців», хронікальні матеріали, літературні твори. Одним із провідних елементів концепції журналу було розширення інформації про рідний край, ознайомлення читачів з історією України, формування почуття любові до неї. На вимогу Міністерства Освіти місцева влада припинила появу «Українського вісника».

2015 год

1765 год, 250 лет со дня сооружения на Григоровке Свято-Николаевского храма

Первый деревянный храм на Григоровке был сооружен в 1765 г. В 1821г., по проекту архитектора Васильева Е.А., на месте прежнего храма сын местного губернатора, полковник А. Норов, за собственные деньги отстроил однокупольную Николаевскую церковь с колокольней из красного кирпича, имеющую форму креста. В 1892 г. настоятель храма Николая чудотворца на Григоровке в Харькове Михаил Соколовский достроил церковь, существенно увеличив ее размеры. В храме, который был центром культуры и просвещения в округе (до 20-х годов ХХ века с. Григоровка считалась пригородом Харькова), имелась собственная библиотека в 250 томов, церковно-приходская школа. С 1960 по 1989 гг. Свято-Николаевский храм был закрыт. В 1989 г. сохранившиеся остатки храма были переданы православной общине Харьковской епархии Украинской Православной Церкви заботами и попечением Высокопреосвященнейшего Никодима (Руснака), Митрополита Харьковского и Богодуховского.Из духовенства, несшего послушание при Свято-Николаевском приходе, памятно имя новомученика Слобожанской земли диакона Филиппа (Ордынец), пострадавшего за веру Христову во времена богоборческих гонений 30-х гг. XX века. Храм Николая чудотворца на Григоровке в Харькове – старинная церковь на Слобожанщине, построенная в 1765 г. в честь одного из самых почитаемых православных святых. С приходом советской власти, общине храма Николая чудотворца на Григоровке было запрещено проводить собрания, на которых звучали бы хоть какие-нибудь антисоветские речи и проповеди, раздавать церковные брошюры и листовки. Все церковные ценности были изъяты. К сожалению, вся библиотека и первые колокола, которых насчитывалось шесть, утеряны безвозвратно. Все оставшееся имущество и полуразрушенное здание передали Харьковской епархии УПЦ. Восстановление и реставрация этого памятника истории начались благодаря стараниям игумена Павла Сергеевича Цыганка и продолжились неустанными трудами последующих настоятелей. На территории храма Николая чудотворца на Григоровке в Харькове расположен колодец с родниковой водой.

1775 год, 240 лет со дня назначения генерал-майора Д.А.Норова Слободско-украинским губернатором

240 лет со дня назначения Именным Высочайшим указом от 10 июля 1775 года Слободско-украинским губернатором генерал-майора Дмитрия Автономовича Норова, российского государственного деятеля. Он сменил на должности первого Слободско-украинского губернатора Щербинина Е.А. В 1775 году Екатерина Вторая начала в России очередную административную реформу, в ходе которой появилась должность наместника или генерал-губернатора, как правило, управляющего несколькими наместничествами (обычно двумя). Он не столько занимался конкретной работой по управлению губерниями, сколько осуществлял общее политическое руководство. В каждое наместничество назначался «правитель наместничества» или губернатор, (в некоторых источниках в качестве наименования должности используется наместник), который занимался хозяйственными и финансовыми делами губернии. Первым Правителем Харьковского наместничества был Норов Д.А. (1780—1788гг.) В конце XVIII в. Сенат предложил всем губернаторам и наместникам составить описания вверенных им территорий. Поскольку в это время проходило интенсивное экономико-географическое изучение страны, проводилось межевание земель, и на этой основе создавались атласы наместничеств и губерний. При наместнике Норове Д.А. были составлены «Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.». Этот труд среди описательно- статистических источников по истории Украины занимает важное место. В нем впервые была сделана попытка охарактеризовать один из важнейших регионов украинских земель, известный под названим Слободской Украины.

Норов Д.А. принадлежал к древнему дворянскому роду, известному с XV века. На службе состоял с 1743г. Полковник, командир Ингерманландского карабинерного полка участвовал в турецкой войне 1768 — 1774гг. Был владельцем кирпичного завода в Харькове.

Его сын, полковник Норов А.Д. в 1820 году на свои средства выстроил Свято-Николаевский храм с колокольней из красного кирпича (Григоровка, улица Цементная №8). Архитектор Е.А. Васильев.

1810 год, 205 лет со дня основания одной из первых в Харькове суконных фабрик купца С.Карпова

Почетный гражданин г.Харькова Сергей Федотович Карпов, сын городского головы Ф. Д.Карпова. Федот Карпов возлагал большие надежды на своего сына Сергея и дал ему хорошее экономическое образование. Сергей Федотович Карпов обучался бухгалтерии в прусском Данциге и по возвращении в Харьков в 1798-м году вошел в число самых образованных предпринимателей города. В начале 1820-х, после смерти Федота Дорофеевича, унаследовал его состояние и стал богатейшим купцом Харькова. Он владел суконным и красильным заводами в Залопанской части Харькова, а также садом и криницей (названными Карповскими), служившей одним из главных источников питьевой воды в городе. Только в центре города Сергей Федотович обладал недвижимым имуществом, оцененным в 553 тыс. рублей. Весь городской бюджет в то время составлял 114 тыс. 460 рублей — сумму, чуть ли не впятеро меньшую. В 1837 году миллионщик Сергей Карпов был избран харьковским головой, но вскоре отказался от должности, вполне вероятно, из-за преклонного возраста — ему уже было под 60 лет. В начале XIX века он основал одну из первых в Харькове суконных фабрик или как тогда говорили шерстяную фабрику.

В конце XVIII века в Российской империи было 30 суконных мануфактур, из них на Украине было 12 суконных мануфактур, которые производили 216,6 тысяч метров сукна (в том числе на Левобережье приходилось 85,6%), что составляло. 14% продукции всей Российской Империи.

1840 год, 175 лет со дня выхода в свет комедии «ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК» Г.Ф.Квитки-Основьяненко

Среди выдающихся представителей драматургии мы часто встречаем на театральных афишах имя Г.Ф.Квитки-Основьяненко, нашего земляка. Общеизвестной датой создания наилучшей и наиболее репертуарной пьесы «Шельменко-денщик» считается 1837г. Пьеса была поставлена 23 января 1840г. труппой Млотковского на харьковской сцене. С этого времени началась долгая, вот уже 175-летняя сценическая жизнь этого произведения. До сих пор она украшает репертуар не только украинских театров. В этой комедии, в сравнении со всеми предыдущими, драматург сумел достичь высшего уровня художественного совершенства, целостности, яркости и убедительности образов, единства содержания и формы. Как новую черту процесса развития драматического творчества Г.Ф.Квитка-Основьяненко важно отметить отсутствие в пьесе идеализации дворян. Высокие сценические достоинства комедии обеспечили ей долгую жизнь.

1865 год, 150 лет со дня рождения Н.Ф. фон-Дитмара - основателя завода «Свет шахтера»

Николай Фёдорович фон-Дитмар (10 мая 1865, Москва— 18 июля 1919, Харьков)— крупный промышленник, предприниматель, общественный и политический деятель, участник Гражданской войны. Председатель Совета Съезда горнопромышленников Юга России (ССГПЮР) в 1906—1917 гг. Происходил из потомственных дворян. Окончил 1-й Московский кадетский корпус, Санкт-Петербургский горный институт (1889). Как вольный слушатель— физико-математический и юридический факультеты Санкт-Петербургского университета. Ученик Д.И.Менделеева. В 1893 г. в Харькове основал механическую мастерскую (ныне завод «Свет шахтера»). К 1914г. предприятие Н. Ф. фон Дитмара включало два машиностроительных завода, специализировавшихся на производстве оборудования для горнодобывающей и металлургической промышленности. Выступил последовательным сторонником установления цивилизованных отношений между предпринимателями и рабочими. Инициировал создание горноспасательных станций на Донбассе, школы горных десятников; Медико-механического института и клиники для раненных рабочих (1907— ныне Научно-исследовательский институт ортопедии и травматологии им. проф. М. И. Ситенко, Харьков), сейсмической и метеорологической станций, химической лаборатории. Координировал работы ССГПЮР в вопросах развития социального страхования, возглавлял Общество помощи горнякам юга России. Создал и возглавил Южно-Российское общество надзора за паровыми котлами (1910). Поддерживал курс активной экономической политики с целью развития «продуктивных сил страны». Координировал разработку программ железнодорожного строительства в регионе, оформлявшихся в виде докладных записок ССГПЮР министрам торговли и промышленности и путей сообщения. Работал в направлении счетоводства и статистики; издал первый в России учебник «Основы счетоводства». Выступил с идеей создания института присяжных счетоводов, обеспечивавших независимый контроль за хозяйственной деятельностью и достоверность бухгалтерского учёта. ). Стипендии им. Н. Ф. фон Дитмара были основаны в Петроградском и Екатеринославском горных институтах. Умер 18 июля 1919 года от тифа по дороге из г. Ростова-на-Дону в г. Харьков. Похоронен в Харькове.

2014 год

1689 год, 325 лет назад - первое упоминание о Дмитриевской церкви

Димитриевская церковь - один из старейших православных храмов в Харькове. Посвящен покровителю Харькова святому великомученику Дмитрию Мироточивому Солунскому, «воителю-защитнику». Надежда харьковчан на защиту Дмитрия была оправдана. Татары, опустошая Украину, не раз подходили к Харькову, но всегда были отражаемы заступничеством святого великомученика. Имя св. Димитрия Солунского особо почитаемо христианами. Сразу после Крещения Руси начинается церковное почитание св. Димитрия. Возводятся храмы. Деревянная церковь во имя великомученика Димитрия была построена в середине XVII века в тогдашней пригородной слободе Гончаровка за Лопанью. Первое упоминание о Дмитриевской церкви относится к 1689г. Из её священников известен Петр Федорович Витинский (начал служение не позже 1689 года.). В 1764 году обветшавшая церковь была разобрана и вместо нее воздвигнута новая, тоже деревянная и, по-видимому, похожая на предшественницу. Судя по изображению на известном плане 1787 года, она была выполнена в традиционных формах украинской трёхкупольной архитектуры с невысокой отдельно стоящей колокольней. В XVIII в. при Дмитриевской церкви было кладбище, своё значение кладбищенской церкви храм сохранял до начала XIXв.

1774 год, 240 лет назад Г.С.Сковородой были написаны «Байки харьковские»

Г.С.Сковороду с полным правом можно считать родоначальником украинской литературной басни. Сюжеты басен он не заимствовал, а придумывал сам. В селе Бабаи Харьковской губернии, где он гостил у своего приятеля Петра Щербинина, любимым местом отдыха и раздумий мыслителя был бабаевский лес. Земли Ледного принадлежали П. Щербинину и, конечно Сковорода любил гулять в этих живописных местах. Здесь были созданы знаменитые диалоги, которые легли в основу его философско-поэтического сборника «Басни харьковские». ”Багато хто, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймодніше і найприбутковіше, але сим лише ошукує себе”. Несоответствие выбранного способа жизни способностям, причиняет вред не только себе, но и государству. Делай то, к чему рожден, призывал философ.

1784 год, 230 лет назад А.Д.Карпов был избран харьковским Городским головой

Артемий Карпов принадлежал к элите харьковского купечества (купец 2-й гильдии). А.Д.Карпов был избран первым Городским головой (1784 по 1789г.) Городской голова являлся главным должностным лицом территориальной общины, представлял её интересы, избирался на 5 лет и осуществлял свои полномочия на постоянной основе. Он возглавлял исполнительный комитет городского совета, председательствовал на заседаниях городского совета. А.Карпов находился на должности два трехлетних выборных срока. Последовательно и твердо отстаивал интересы города перед любой властью. Вступал в конфликт с губернским магистратом, судился с ним и выигрывал. Артемий Карпов и его брат основали и развивали два микрорайона: Гончаровчку и Москалевку. Артемий Дорофеевич Карпов пользовался заслуженным уважением среди харьковчан. В 1787 г. во главе депутации горожан приветствовал Екатерину II во время ее приезда в Харьков.

1874 год, 140 лет назад М.Т. Лаврентьев совершил первый полет на воздушном шаре

В изучение воздушного пространства харьковчане внесли весомый вклад. Одним из наиболее видных украинских энтузиастов воздухоплавания был Михаил Тихонович Лаврентьев. 28 марта 1874 года энтузиаст-самоучка М.Т.Лаврентьев совершил первый в Российской империи полет на воздушном шаре собственной конструкции. Воздушный шар стартовал со двора газового завода на Москалевке (ул. Газовая, ныне ул. Свет шахтера). Аэростат, объемом 1150 м³, пробыл в воздухе полтора часа. Полет прошел успешно.

1874 год, 140 лет назад была преобразована часовня на Холодной горе в церковь Озерянской иконы божьей матери

Начало церкви было положено построением в 1847 году часовни во имя Озерянской иконы. В 1874г часовню перестроили в небольшой храм. Он использовался духовенством для переодевания во время встречи и проводов крестных ходов с чудотворной иконой. С 1889г. храм официально стал приходским. Землю для нового храма подарили харьковские крестьяне, а деньги дали московские купцы. Строительство храма продолжалось 9 лет. Построен храм по проекту арх. В.Х. Немкина в 1901г. вместимостью до 1500 чел. Трехъярусный керамический иконостас, в решении которого использованы барочные приемы, представлял художественную ценность. В дальнейшем храм претерпел капитальную реконструкцию по проекту В. Покровского. После ВОв капитально отремонтирован.Особенно активно храм стал возрождаться в 90-е годы ХХ века.

1914 год, 100 лет назад пункт «Капля молока» начал работать в собственном помещении на Москалевке

Профессор И.В.Троицкий добился открытия в 1907 г. в Харькове пункта «Капля молока». 15.06.1907г. в наемном помещении начал работать пункт «Капля молока». Его заведующим избрали педиатра С.М.Ямпольского. В «Капле молока» выдавали стерилизованное молоко и несколько видов пищевых смесей для детей искусственников, также осуществлялось амбулаторное лечение грудничков (незаразных), выдача пособий нуждающимся матерям, поощрение женщин, вскармливающих грудью. При этом было установлено правило, согласно которому детей, получающих молочные продукты, надо было приносить к врачу не реже одного раза в неделю. В здании было стационарное отделение на 20 коек. Молочные продукты для кормления наиболее нуждающихся слоев населения шли бесплатно, здесь же давались советы по вскармливанию и уходу за младенцами. «Капля молока» - это многопрофильное лечебно-профилактическое учреждение. Позднее его стали называть « институтом помощи материнству и младенчеству» И когда помещение перестало удовлетворять все возрастающим потребностям, по инициативе врача А.Н. Салтыковой в Харькове в мае 1911 г. был устроен праздник «День Ромашки». Собранные в небольшом количестве денежные средства пошли на закладку дома для «Капли молока» и больницы для грудных детей. Сначала «Капля молока» работала на ул. Конторской (ул. Краснооктябрьская), а с 1914 г. – в собственном помещении на Мороховецкой набережной (теперь Набережная Чапаева) на Москалевке. Это было рядом с Дмитриевским мостом, ныне несуществующим, который находился восточнее современной плотины. И все время существования этого учреждения городское самоуправление поддерживало его материально. «Капля молока» стала прообразом будущих молочных кухонь и детских консультаций и играло значительную роль в жизни города. Она служила школой для молодого поколения врачей, заимствовавших передовой опыт своих предшественников. Редко можно было встретить человека, жившего до Великой Отечественной войны в Харькове, который хотя бы не слышал о «Капле молока», так это учреждение было популярно среди населения. В годы Великой Отечественной войны здание «Капли молока» было разрушено и не восстановлено.

1919 год, 95 лет назад улица Екатеринославская была переименована в улицу Свердлова

Улица Полтавский шлях - одна из главных улиц Харькова. Расположена в западной части города, соединяет центр (от Пролетарской площади) с Холодной горой и Залютино, переходя в дорогу в направлении Полтавы и Киева. Длина 7,65км. до Окружной дороги. Является административной границей Ленинского (северная, чётная сторона) и Октябрьского (южная, нечётная) районов. После революции, соответственно духу времени, произошел прилив новых имен и в марте 1919года улица Екатеринославская была переименована в честь Я.М. Свердлова - российского политического и государственного деятеля, революционера, большевика, Члена ЦК РСДРП(б), РКП(б), Председателя ВЦИК (формального главы РСФСР) в улицу Свердлова. Это название улица носила до 1996г. С 1996 года - улица Полтавский шлях.

1924 год, 90 лет назад был образован Октябрьский район как административно-территориальная часть города

23 октября 1924 г., решением Харьковского губкома КП/б Украины (протокол №30) была удовлетворена просьба районных собраний жителей Основянского района о переименовании в Октябрьский. Территория района 34.7 кв. км, что в 17 раз больше государства Монако. В районе 400 улиц, переулков, въездов, проездов, площадей. Общая длина дорог составляет 208.5 км. В районе 80% частных домов - больше, чем в каком-либо районе Харькова…

1929 год, 85 лет назад Марк Бернес сыграл свою первую роль в Харьковском музыкальном театре «Муссури»

Высказывание английского писателя Олдоса Хаксли о том, что «В искусстве искренность – это синоним одаренности» как нельзя лучше подходят к творчеству Марка Наумовича Бернеса. Он не обладал выдающимся голосом, и не так уж много сыграл ролей в театре и кино. Но не каждый артист может похвастать такой феноменальной популярностью у многих поколений зрителей какую имел и имеет Марк Бернес. По окончании семилетки М.Бернес начал посещать занятия в театральном техникуме и одновременно поступил статистом в харьковский театр «Муссури». Там же, заменив артиста, который заболел, сыграл свою первую роль и удостоился похвалы знаменитого режиссера Н.Н.Синельникова. К этому периоду относится и появление сценического псевдонима – Бернес.

1964 год, 50 лет назад прошел первый в Харькове праздник улицы

Улица Перовской расположена в микрорайоне Липовая роща. Первоначальное название Пушкинская, с 1929 года носит имя революционерки-народницы Софьи Перовской, создавшей в Харькове народнический кружок. На собраниях этого кружка бывал А.И.Желябов. В 1964 году на улице Перовской был организован первый в нашем городе праздник улицы.

Комментарии