• Вы находитесь здесь:

• Главная
• БИБЛИОГРАФИЧЕСКАЯ ПРОДУКЦИЯ БИБЛИОТЕКИ
• Тематические подборки
• - Незалежна Україна

НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА

(тематична добірка)

ХРОНОЛОГІЧНІ РАМКИ (1992-2016рр.).

ЗМІСТ

1. Передмова.

2. Українська національна ідея.

3. Українська нація.

4. Національна територія українців.

5. Держава. Форми правління.

6. Національні герої України.

7. Перелік використаної літератури.

8. Бібліографічний перелік відображаючий всю виявлену літературу.

ПЕРЕДМОВА

24 серпня Україна святкує проголошення незалежності. В цей день в 1991 р. Верховною Радою УРСР був підтриманий Акт проголошення незалежності України, з якого починається історія держави Україна в її сучасному вигляді. У зв'язку з цим з 1992 р в нашій країні відзначається державне свято День Незалежності. Проголошення незалежності України - це реальне втілення національної ідеї українського народу в життя.

Дана проблематика представляє стійкий інтерес багатьох читачів. Так як публікації з цієї проблематики розосереджені у великій кількості джерел, а узагальнюючого монографічного видання нема. Пропонується тематична добірка цитат даної проблематики, які взяті з книг і періодики, що входять до фонду читального залу ЦБ імені І.Я.Франка. а також використан електроний ресурс. Хронологічні межі даного посібника - 1992-2016рр.

Цитати згруповані в розділи: Українська національна ідея, Українська нація, Національна територія українців, Держава.Форми правління, Національні герої України. У розділах цитати із зазначенням джерел розташовані в тематичному порядку.

Пропонуються: Перелік використаної літератури, бібліографічний перелік відображаючий всю виявлену літературу по цій темі. В цих переліках література розташована в алфавітному порядку. Тематична добірка «Незалежна Україна» представляє інтерес для всіх категорій читачів.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ

Тільки завдяки національній ідеї може існувати нація і держава. Українська національна ідея - це створення і формування незалежної соборної демократичної правової держави. Національна ідея може виражатися за допомогою художніх творів або різних філософських текстів.

Т.Г.Шевченко у вірші («І мертвим, і живим, и ненарожденним землякам моїм в Украйні и не в Украйні моє дружнєє Посланіє») точно висловив суть української національної ідеї:

«У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра...».

Це було перше в історії України письмове формулювання української національної ідеї. Національна ідея - домінанта у творчості Кобзаря.

Якщо Шевченко Т.Г. лише створював основи майбутнього вираження загальнонаціональних поглядів, то Микола Іванович Міхновський, ідеолог державної незалежності України, ідеолог українського націоналізму, створив програму втілення української національної ідеї в життя.

«Самостійна Україна» - перша декларація українського націоналізму на початку XX ст. "...державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин». (Міхновський М.І.Самостійна Україна; Справа української інтелігенції.-К.,2007 С.32).

Українцям, як поневоленої нації потрібно вести боротьбу, яка повинна завершитися утвердженням «Однієї, єдиної, неподільної, вільної, самостійної України від Карпат аж по Кавказ" » (Міхновський М.І.Самостійна Україна; Справа української інтелігенції.-К.,2007 -С.53).

«За яким правом, - пише він, російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами? .. На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізованих ренегатів? На грунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть в церкві панує мова наших гнобителів?» (Міхновський М.І.Самостійна Україна.// Самостійна Україна;Справа української інтелігенції.-К.,2007.-С.33-34).

«Ідеологічним творам Миколи Міхновського виповнилося сто років. Але вони не тільки історична пам’ятка, а їх видання – не ювілейна данина. Ідеї, закладені в них, суголосні нашому часові, коли на терези історії знову покладено дилему: бути чи не бути єдиній і неподільній, незалежній і самостійній Україні..." (Яременко В.Микола Міхновський – ідеолог державної самостійності України// Міхновський М.І. Самостійна Україна;Справа української інтелігенції.-К.,2007.-С.22).

Остаточний відхід І.Я.Франка від інтернаціоналізму особливо помітний в статті "За межею можливого" (1900). І.Я. Франко зробив висновок, який слід вважати одним з його духовних заповітів українському народові: " Ідеал національної самостійності в усякому погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас покищо, з нашої теперішньої перспективи, поза межами можливого. Нехай і так. Та не забуваймо ж,що тисячні стежки, які ведуть до його здійснення, лежать просто таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості цього ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи може звернемо на зовсім інші стежки» (Франко І.Я. Поза межами можливого//Вивід прав України.-Львів,1991.- С.77).

На жаль, попередження Міхновського і Франка виправдалися. Чи то царська Росія, чи то радянська Росія, а національна політика та ж і імперія залишалася «в'язницею народів». Сьогодні Російська федерація показала всю сутність своєї нелюдської національної політики щодо сусідніх суверенних держав і народів.

«Організація Українських Націоналістів, керована Степаном Бандерою, є на українському грунті єдиним послідовним реалізатором ідеї, революційної, безкомпромісової боротьби українського народу проти всіх окупантів за його національну волю і незалежність» («Зродились ми великої години...» ОУН і УПА.Бібліотека «Історичної правди»/укладач В.Кіпіані.-Харків,2016.-С258-259).

«Ми, бандерівці, боремося проти большевиків також тому, що вони побудували в СССР режим кривавої диктатури компартії, режим варварського терору МВД і МГБ» («Зродились ми великої години...» ОУН і УПА.Бібліотека «Історичної правди»/укладач В.Кіпіані.-Харків,2016.- С.270).

І.М.Дзюба все життя займався українською національною ідеєю і присвятив цій проблемі чимало робіт, але найвідомішою роботою є «Інтернаціоналізм чи русифікація». “Майже вся українська культура виявилася “контрреволюційною” (як у деякі пізініші часи – нерентабельною). А тому нищено і всесвітньовідомих учених, і письменників, і сотні талантів в усіх галузях культури, а рядових інтелігентів – тисячами й тисячами. Заодно і кілька мільйонів селян штучним голодом у 1933 році. Врахуймо: це було задовго до “тридцять сьомого (С.153)“…Русифікаторському насильству я пропоную протиставити одне: свободу публічного і чесного обговорення національних справ, свободу національного вибору, свободу національного самопізнання, самоусвідомлення й самовироблення… Тоді не треба буде стежити за кожним українським словом, кожною українською душею, не треба буде витрачати колосальні суми й кошти на пильнування, “пресечения”, “искоренения”… І не доведеться запаковувати в кадебістські “ізолятори” людей, вся “вина” яких у тім, що вони люблять Україну синівской любов’ю і тривожаться її долею…" (С.224-225).

Стаття «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Мала сильний резонанс, вона була як вибух бомби для України, яка до сих пір не знала нічого подібного. «Для автора ж вона могла б бути давно перейденим етапом, якби...якби не те, що, на жаль, більшість окреслених у ній проблем постають сьогодні ще гостріше» (Дзюба І. З відстані чверть століття. Післяслово (до журнальної публікації 1990р) // «Інтернаціоналізм чи русифікація».- Київ,2005.-С.226).

«Історія була занесена до розряду ідеологічних наук й зобов’язана була не висвітлювати об’єктивний хід подій, а обгрунтовувати окупацію Руси-України, геноцид українців, пограбування наших історичних, культурних та господарчих надбань.” (Куліш А. Книга пам’яті українців.-Полтава,1999.-С.6-7).

«Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціялізм і комплекс Кочубеївщини – живуть і сьогодні». «Історія культурних зв’язків між Україною і Росією – це історія великої і ще не закінченої війни» (Шевельов Ю. Москва, Маросейка//Триптих про призначення України.-Харків,2013.-С.17).

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Носієм української національної ідеї є український народ. Д.І. Донцов, ідеолог українського націоналізму, вважав, що нація творить державу, а не навпаки.

«Нація, що стремить до свободи й до відіграння своєї ролі в світі, мусить раз на завжди позбутися світогляду звироднілих рас і засвоїти драматичнй, волевий світ сильних народів володарів, який уже зачинає прокидатися на Україні» (ДонцовД.І. Націоналізм,-К.,2015.-С.237).

«Актуальний не гасло самостійності. Актуальним, більш реальним і швидше досяжним є гасло відділення від Росії, знищення будь-якого об'єднання з нею ...» («Сучасне становище нації і наші завдання»).

«Теперішнє українство, - читаємо у попередньому слові Грушевського до брошури «Звідки пішло українство і до чого воно йде»,- се те, що було од віків на українській землі: домагання для українського народу рівного права з іншими народами – права бути господарем на одвічній своїй землі. Тільки що народ той називав себе в давніх віках народом руським; а як ся назва стала означати і Великоросію, і тих, що від українського народу його права відбирали, то він не схотів далі сим іменем називатись і пошукав собі іншого імені. А діло його старе – те, що почалося багато віків тому» (Копиленко О.Л. «Сто днів Центральної Ради».-Київ,1992.- С.4-5).

«Наші тріпільці...створили тут, на Україні, першу тривалу хліборобську осілість, громадянство малоазійсько-еламського типу, матріярхального устрою і магічного (може тотемічного) світогляду...склали весь фольклор, який маємо, всі народні обряди, вірування та інше, майже всю усну словесну творчість» (Мицик В.Ф. За законом Світового ладу:Трипільська цивілізація і світогляд укр.народу.-К.,2007.-С.316).

“Трипільська спадщина стала вагомою складовою загальноєвропейських здобутків доби зародження цивілізації. Отже, на землях України в давні часи жили люди, причетні до дуже важливих історичних подій» (Бурдо Н.Б. Трипільська культура. Спогади про золотий вік.-Х.,2007.-С.384).

«П.Сумароков («Досуги крымскаго судьи, Петербург 1803,1805), коли вперше вступив на українську землю, занотував: «Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. Невже тут межа Імперії? Чи не до іншої вїзджаю держави...» (Січинський В.Ю. Чужинці про Україну.-К.,1992.-С180).

Підтвердженням існування української нації є Пересопницьке Євангеліє. Пересопницьке Євангеліє - це перший відомий переклад канонічного євангельського тексту на книжну українську мову XVI ст.,. Президенти України під час інавгурації клянуться бути вірними народу України на Конституції і на Пересопницькому Євангеліє, яке символізує історичні корені української духовності «У Пересопниці виразно відбито фонетичні, граматичні та лексичні риси живої народної української мови XVI ст.» (УСЕ Універсальний словник-енциклопедія,-К.,1999.-С.1040).

П.І. Житецький, перший історик української літературної мови, писав: “Вивчення Пересопницького рукопису не лише з фонетичного боку, а й з боку лексичного, а також синтаксичного, могло б привести до наслідків надзвичайно важливих. Перед нами відкрилась би така сторінка в розумовому житті цього краю, яка могла б висвітлити глухі століття XV і XIV, а разом з тим могла б надолужити відсутні сторінки, вирвані пізнішими переворотами, що відбулися на південноруській землі” («Опис Пересопницького рукопису XVIст.» (1876).

Пересопницьке Євангеліє окреслило етнічні кордони української нації. «Вся історія відносин між Москвою та Україною на протязі більше, як 250 літ, з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені її не лишилось» (Винниченко В.К. Щоденник С.68//Интернет).

НАЦІОНАЛЬНА ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНЦІВ

Національна територія - є основа нації, основа нашої державності.

«Ми, українці, поставили своїм кличем самостійну українську державність в етнографічних границях» (Рудницький С.Чому ми хочемо самостійної України.-С.211).

С.Л.Рудніцкій, фундатор української наукової географії, і географії України, основоположник картографічного напрямку в Українській географії всебічно обгрунтував роль географічного чинника в становленні та розвитку української державності. «Утворення української національної держави в етнографічних границях є одиноким способом, щоб запобігти заколотам і конфліктам в південно-східному куті Європи, так важному для світового господарства й для світової політики. Без національної Української держави доживемо в найкоротшому часі нових тяжких воєнних і революційних катастроф!» ( Рудницький С.Чому ми хочемо самостійної України?/Упоряд.передмова О.І.Шаблія.-Львів,1994.-С.145).

В ідеалі етнографічні кордони повинні збігатися з адміністративними межами держави. Так це і було в період розквіту держави Київської Русі за князя Володимира.

Гнат Хоткевич в «Історіі УкраЇни» пише: «…наша держава була найбільшою: ніколи ні до нього, ні після нього не йшли наші границі так далеко. На заході границя наша підходила аж під теперішній Краків та під Прусскі землі. На півночі – землі Новгородські простягалися аж до моря; на сході границя доходила в деяких місцях до Волги, і на півдні границями були Крим і Кавказ. Отака-то наша держава була за Володимира» (Хоткевич Г. Історія України (До кінця XVI століття).-К.,1992.- С.27).

Україна - пряма спадкоємиця держави Київська Русь. Вона генетично, історично, етнографічно, етнічно споріднена з нею. «Стара київська держава є початком української історичної традиції. Вона була українська, бо український народ її оснував і держав. Варязькі дружини були лиш наємною частю оружної сили. Великий розвиток духовної й матеріальної культури і в старій Київській державі був вислідом великих культурних здібностей українців» (Рудницький С.Чому ми хочемо самостійної України.-С.57-58).

Брайчевський М.Ю. розвіяв міф, що Київська Русь - колиска трьох слов'янських народів. Вчений протиставляв помилковим коцепціям, які «… розглядали формування трьох східнослав’янських народів як акт єдиної дії, як розпад початкової загальноруської спільноти. У дійсності той процес не означав зникнення первинної Русі з історичного кону. Він мав складний діалектичний характер…Генетичною базою формування українського народу залишився отой первісний загальноруський стовбур» (Брайчевский М. «Конспект Історії України» - С.51-52).

Я.Р.Дашкевич, історик, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України. «В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років...».

«Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження…».

«Створюючи свою ук­ра­їнську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базую­чись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Пере­бу­ва­ючи упродовж століть під владою завойовників, українці фак­­тично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам...»(Дашкевич Я. Як Московія привласнила історію Київської Русі//Інтернет).

«...саме з Хмельниччиною пов’язує Грушевський зріст національного почуття й народження так званої «ідеї етнографічної території» (Копиленко О.Л. «Сто днів Центральної Ради».-Київ,1992.- С.17).

Конфлікт між Центральною Радою й Тимчасовим урядом якнайкраще розкрив В.Винниченко «…Вимірюючи територію майбутньої автономії України, вони торкнулись Чорного моря, Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. І тут, від одної думки, від одної уяви, що донецький і херсонський вугіль, що катеринославське залізо,що харківська індустрія одніметься в них, вони до того захвилювались… і виявили всю суть свого руського гладкого, жадного націоналізму…» (Копиленко О.Л. «Сто днів Центральної Ради».-Київ,1992.- С.74-75).

«...населення Причорномор’я, Лівобережної України, Криму в давнину мало спільну назву: сувіри, або сівери.Це ті самі літописні сіверяни, які заселили пізніше Сіверський Донець, Подесення та інші території Лівобережжя” (Іванченко Р. Я повертаю Україні те, що в неї вкрадено: Статті. Нариси. Роздуми.-Київ,2005.-С.245).

«...1917р. 26 листопада – 13 грудня в Бахчисараї відбувся курултай татарського населення, який проголосив незалежність Криму від Росії і створення власного національного уряду. Було задекларовано, що Крим не відмежовується від України і не розриває встановлених із нею господарчих і культурних зв’язків. Ці факти – зі статті В.Буткевича «Право на Крим» («Літературна Україна» за 28.11.91р). Те, що Крим не хоче бути під Росією,, а прагне зберегти традиційні історичні зв’язки з Україною, перелякало більшовицький уряд. І більшовики проголосили кримський уряд зрадницьким...» (Іванченко Р.П. Я повертаю Україні те, що в неї вкрадено: Статті.Нариси.Роздуми.-Київ,2005.-С.250).

Значна частина земель, здавна заселених українцями, виявилася за межами України.

Розмежування меж між РРФСР і УРСР проводилося в 1924-1925гг союзно-паритетній комісією ЦВК СРСР. Українська сторона наполягала на етнічному принципі розмежування. «…на міжвідомчій нараді в наркоматі внутрішніх справ РСФРР 25 лютого 1919р російська сторона…за основу територіального роздмежування вона «запропонувала взяти не принцип етнічної належності населення і навіть не його волевиявлення, а міркування виключно «державно порядку». Що малося на увазі, стало зрозумілим при вирішенні питання належності Грайворонського і Білгородського повітів». На обгрунтовану аргументацію представника від України щодо етнічної належності більшості населення. А також велике економічне та культурне тяжіння до Харкова, уповноважений представник РНК РРФСР «С.Гопнер [уроженка Херсонщині, дочка дрібного торговця]заявила, що ці райони як хлібні центри мають велике значення тільки для Великоросії, залишаючись незначними для України» (Цвилиховский В. «Як радянська Росія відкушувала наші землі» (Урядовий кур’єр.- 2015.- 9 грудня.-С.3).

ДЕРЖАВА. ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

З княжих часів основою українського політичного світогляду було загальне рівноправ'я всіх громадян, виборне правління, основою і джерелом будь-якої влади були загальні збори всіх громадян.

«Такий устрій був споконвіку у всіх германських та славянських народів, у нас він був найсильніший і вдержався найдовше» (Рудницький С.Чому ми хочемо самостійної України?/Упоряд.передмова О.І.Шаблія.-Львів,1994.-С.58).

«Можна твердити, що Київська Русь не приймала завершеного монархічного устрою і протягом усієї своєї історії тяжіла до республіканських форм правління. Вона шукала спробу індивідуальної санкції кожного наступного претендента на владу» (Брайчевський «Конспект Історії України.-С.52).

«...козацька Україна в 1648-1654рр. Дійсно була фактично незалежною державою...Вона фактично володіла тими прикметами, які в цілості характеризують державу: територія, котру обхоплює державна організація, людність, яка признає над собою певну власть, і власть, яка виконує свої розпорядження на всій території і над сею людністю» (Копиленко «Сто днів» Центральної Ради,-К.,1992.-С.11).

Конституція Пилипа Орлика (1710р) є однією з перших європейських конституцій нового часу, фактично проголошувала Україну незалежною республікою.Основні положення Конституції: проголошувалася незалежність Малої Росії від Російського царства і Речі Посполитої; при цьому розглядалася протекція шведського короля: «…що після визволення України з-під «невільного ярма московського» гетьман має і повинний визнати православну віру за пануючу. В дальших статтях говориться про кордони України і внутрішній устрій. Україна в межах від Польщі по р.Случ, котрі проведені ще за гетьмана Богдана Хмельницького, визнається назавше самостійною і ні від кого не залежною державою під протекторатом шведського короля і його нащадків, котрі мають обороняти її і нікому не дозволяти порушуівати її вольностей…" (Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України.-К.,1996.-С.33-34).

«Отже, на моє перконання, Українська держава має велику загніжджену у віках історію, причому в усі періоди ми не зникали не тільки як етнічна субстанція. А й як політична, тільки наше державне життя у різночасся набувало різних суспільних форм, існуючи в одні часи як самостійне утворення. А в інші – автономічне, але ніколи наше власне державне буття не припинялося» (Шевчук В. О. Козацька держава як ідея,С.12).

НАЦІОНАЛЬНІ ГЕРОЇ УКРАЇНИ

Богдан Михайлович Хмельницький змінив хід історії, перекроїв карту Європи. Під ударами війська Б.Хмельницького впала Річ Посполита. На карті з'явилася держава Україна (Гетьманщина). Він об'єднав українську націю, поставив врівень з європейськими народами. «Хмельниччина й справді витворилася завдяки максимальній мобілізації суспільної енергії.…надійне для оборони нації військо може бути утворено лише тоді, коли устрій та політика його буде співзвучні з устремлінням та бажанням якнайширших політично-активних мас нації, коли суспільні антагонізми в ньому будуть погоджені… вже у 1648-1649 роках українці боролися арміями всенародного типу, до яких Європа дійшла в 1793, а Росія лише в 1875…»(Сергійчук В. Що дала Україна світові.-Вид 2-е,доп..-К.,2008.-С.50-51).

Іван Степанович Мазепа - перший український політик, Який поставив питання про можливість повної самостійності Украини як держави. «Тема Івана Мазепи залишається й досі живою не лише в історичному, а й у політичному сенсі, і належить до того минулого, що є актуальним для нашого сьогодення... Оцінка життя та діяльності Івана Мазепи й досі залишається справжнім тестом для українських політиків і дозволяє безпомилково розмежувати їх на патріотів або облесливих і цинічних нагромаджувачів «електоральних симпатій» (Крупницький Б.Д. Гетьман Мазепа та його доба.-Киїі,2008.-С.24-25).

Пилип Степанович Орлик- перший політичний емігрант в українській історіі. Зумів підняти українське питання на рівень загальноєвропейської політікі. Організував широку європейську акцію для організації визволення України. «…далекоглядним, чи як ми сказали, панорамним політичним світоглядом і володів Пилип Орлик; але біда його була та, що він переріс своє середовище як на Україні, так і за її межами, через що й не знаходив достатнього розуміння…Можна подивуватися і зі стоїчності, з якою П.Орлик відстоював і виборював свою ідею;був він тут невтомний» (Шевчук В. Гетьман-вигнанець// Орлик П. Конституція, маніфести та літературна спадщина:вибрані твори.-К.,2006.-С.22).

Микола Іванович Міхновський – творець першої української партії «Революційної Української Партії», творець українського війська, автор проекту Конституції України, співзасновник Братства Тарасівців, все своє велике, але коротке життя поклав на вівтар Батьківщини. «На обох Майданах і зараз, на Східному фронті, ми бачимо солідарну дію всіх соціальних прошарків і всіх етносів нашої держави, котрим важить Україна й котрим важливо, щоб вона була «самостійна та демократична», як те й заповідав Микола Міхновський.Це, власне, і є Українська нація, котра демонструє свої знову мускули та заявляє про себе світові» (Семків Р. Архітектор демократичної нації//Міхновський М. Суспільно-політичні твори.-К.,2015.-С.7).

Михайло Сергійович Грушевський - перший президент незалежної України. Через 200 років после ліквідації Гетьманщини під його керівництвом і безпосередній участі була проголошена Україна суверенною українською народною республікою. Навіть московська "Независимая газета" запевняла, що саме він "поклав початок процесу трансформації неісторичної етнографічної маси в історичну українську націю, дав своєму народу історію, яка відрізняла б його від інших народів, а передусім – російського. «Він був також постаттю, яка творила інтенсивну історію у такому найбільш відповідальному періоді, який охоплював першу половину ХХ століття. Його ім’я наче символізувало цілу епоху в історії сучасної України» (Грушевський М.С. Твори: У 50т.-Т.47.-Кн.ІІ:Меморіальна грушевськіана.-Львів,2016.-С.78).

Провідник ОУН Степан Андрійович Бандера незборимий борець-революціонер, безмежно відданий Великій Ідеї здобуття Української Самостійної Соборної Держави, символ боротьби за незалежність України. «Вихований з дитинства в ідеї українського патріотизму, сприйнявши в юнацькі роки ідеологію украінського націоналізму, він залишився вірним цим своїм переконанням аж до самої смерті» (Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф.-Львів.,2008.-С.153). «Вже 30 червня 1941р. У Львові бандерівці захопили радіостанцію і проголосили Акт відновлення незалежності України. Було створено уряд, який очолив один з найближчих сподвижників Бандери Ярослав Стецько» (Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф.-Львів.,2008.-С.98).

Роман Йосифович Шухевич, український політичний і військовий діяч. Керівник ОУН з 1943р. І головнокомандувач Української повстанської армії з січня 1944р до загибелі 1950р.Роман Шухевич очолював небувалу досі в історії України як за розмірами, так і за масовим героїзмом національно-визвольну боротьбу українців. Зумів об'єднати національно-визвольну боротьбу в одну структурну систему.«...щоб об’єднати всі національно-визвольні сили рідного народу, щоб з одного центру керувати цією боротьбою, аби перед зовнішнім світом репрезентувати його волю і протиставитися спробам ворогів розбивати єдиний самостійницький український фронт, за ініціативою й безпосередньою участю Романа Шухевича створюється Українська Головна Визвольна Рада»(Сергійчук В. Що дала Україна світові.-К.,2008.-С.133-134).

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Брайчевский М. Конспект Історії України.-К.: Видавничо-поліграфічний центр «Знання»,1993.-208с.- Б-КА ЖУРНАЛУ «Пам’ятки України”. Кн.18.- (Сер.І.«Українське відродження: історія і сучасність».Вип.5-6).

Бурдо Н.Б. Трипільська культура. Спогади про золотий вік/ Н.Б.Бурдо, М.Ю. Відейко; худож.-оформлювач І.В.Осипов.-Харків:Фоліо,2007.-415с,іл.

Винниченко В.К. Щоденник//Интернет.

Гордасевич Г.Л. Степан Бандера: людина і міф. Вид.4-е, ювілейне: до 100-річчя від часу народження 50-річчя загибелі Степана Бандери.-Львів:Апріорі,2008.-208с.,іл.

Грушевський М.С. Твори: У50 т./редкол.:Г.Папакін, І.Гирич та ін.-Львів:Світ,2002-. Т.47.Кн.ІІ: Меморіальна грушевськіана/упор.В.Тельвак.-2016.-424с.-(Серія «Допоміжні матеріали:довідники, покажчики, архіви»).

Дашкевич Я. Як Московія привласнила історію Київської Русі//Інтернет).

Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація?.-К.:Вид. Дім «Києво-Могилянська акад»,2005.-336с.

Донцов Д.І. Націоналізм.-Київ:ФОП Стебеляк,2015.-256с.

Донцов Д.І. Сучасне становище нації і наші завдання: доповідь на ІІ Всеукраїнськім студентськім з’їзді в липні 1913 року у Львові/Д.І.Донцов//Донцов Д.І. Твори.-Львів:Кальварія,2001.-Т.1.-С.69-90.

Житецький П.І.«Опис Пересопницького рукопису XVIст.» (1876) «Зродились ми великої години...» ОУН і УПА. Бібліотека «Історичної правди»/ укладач і передм. В.Кіпіані.-Харків: Vivat, 2016.-304с., іл.

Іванченко Р.П. Я повертаю Україні те, що в неї вкрадено: Статті. Нариси. Роздуми.- Київ:Укр.письменник, 2005.- 422с.

Копиленко О.Л. «Сто днів» Центральної Ради/О.Л.Копиленко.-Київ:Україна, 1992.-204с.

Крупницький Б.Д. Гетьман Мазепа та його доба/пер. З нім.,передм., прим.О.Струкевича.-К.:Грамота,2008.-352с.,іл.

Куліш А. Книга пам’яті українців.-Полтава,1999.-54с.

Міхновський М.І.Самостійна Україна;Справа української інтелігенції.-К.:МАУП, 2007.-352с.:іл.- (Б-ка українознавства;Вип.7).

Міхновський М. Суспільно-політичні твори/Микола Міхновський.-К.:Смолоскип,2015.-464с,іл.

Мицик В.Ф. За законом Світового ладу:Трипільська цивілізація і світогляд укр.народу.- К.:МАУП,2007.-328с.,іл.-Бібліогр.: в кінці розд.

Орлик П. Конституція, маніфести та літературна спадщина: вибрані твори.- К.: МАУП, 2006.-736с, іл. – (Б-ка українознавства;вип.8).-Бібліогр.:С.699-701.

Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України. І.Борщак Великий мазепинець Григор Орлик:історичні оповіді/передм. Та прим.В.О.Шевчука.-К.:Укр.письменник,1996.-302с.,іл.

Рудницький С.Чому ми хочемо самостійної України?/Упоряд.передмова О.І.Шаблія.-Львів:Світ,1994.-416с.

Сергійчук В. Що дала Україна світові.-Вид. 2-ге. Доп..-К.:ПП Сергійчук М.І.,2008.-5-4с.,іл.

Січинський В.Ю. Чужинці про Україну: (вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть)/ В.Ю.Січинський.-Київ:фірма»Довіра»,1992.-256с.,іл. - (Серія «Відродження»).

УСЕ Універсальний словник-енциклопедія/Гол.редради чл.-кор.НАНУ М.Попович.-Київ,»Ірина»,1999.-VII+1551 с.,іл.

Франко І.Я. Поза межами можливого// Вивід прав України. /М.Грушевський, І.Франко, М.Костомаров та ін.- Львов: МП «Слово»,1991г.-128с.).

Хоткевич Г. Історія УкраЇни: Для мол. та серед. шк.віку/ Упоряд. Та передм. Н.М.Шумило; Післямова і комент. М.Ю.Брайчевського; Худож. Г.С.Севрук.- К.: Веселка,1992.-228с.:іл. – (Золоті ворота).

Цвилиховський В. «Як радянська Росія відкушувала наші землі» /В.Цвилиховський//Урядовий кур’єр.- 2015.- 9 грудня.-С.3 .

Шевельов Ю.В. Триптих про призначення України/ Ю.Шевельов; упоряд. В.Склярова, Т.Данько;передм. Апорохівник.-Харків:Видавець Савчук О.О.,2013.-96с.-(Серія «Слобожанський світ». Випуск 5).

Шевченко Т.Г. «І мертвим, і живим, и ненарожденним землякам моїм в Украйні и не в Украйні моє дружнєє Посланіє»//Шевченко Т.Г. Кобзар.-К.,1963.-С.306-312.

Шевчук В. О. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI –XVIII ст.: У 2-х кн.- Кн.1..-К.:Грамота,2007.-720с.,іл.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПЕРЕЛІК ВІДОБРАЖАЮЧИЙ ВСЮ ВИЯВЛЕНУ ЛІТЕРАТУРУ

Аркас М. Історія України-Русі/Бібліотека Історичного клубу «Холодний Яр».-Київ:Наш Формат,2015.- 464с.,іл.

Де Боплан Г.Л.Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що простягаються від кордонів Московії до трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн.-Київ:ФОП Стебеляк,2012.-168с.

Вбивство Степана Бандери.-Львів: «Червона калина»,1993.-358с,іл.-(Історична бібліотека ч.7).-(Серія «Сини України»).

Вінцковський Т.С. Політичні діячі України: 1917-2004рр.:навч.посібник.-Х.: Основа,2005.-112с.- (Серія «Бібліотека журналу «Історія та правознавство».-Вип.2). Винниченко В. «Відродження нації:(Історія української революції [марець 1917р.- грудень 1919р.] ).-Ч.ІІ./ репринтне відтворення видання 1920 р.; відповід. за випуск Н.П.Ганник.-Київ.:Політвидав України,1990.-(Бібліотека репринтних видань).

Власто А.П. Запровадження християнства у слов’ян: Вступ до середньовіч. історії слов’янства/ З англ. Пер.Р.Ткачук та Ю.Терех; худож.оформ.С.Полохайло.-К.:Юніверс,2004.-496с.,іл. –Бібліогр.:С.456-469.

Воротиленко М. Заповіт Петра І.-Київ:ФОП Стебеляк,2015.-592с.

В’ятрович В.М. Історія з грифом “секретно».Архіви КГБ розповідають/Володимир В’ятрович;Центр досліджень визвольного руху.-Львів:Часопис,2013.-240с,іл.

Гелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм:Пер. З англ./Е.Гелнер.-К.:Таксон,2003.-300с. –(Ex professo).-Бібліогр.:С.191-192.

Гель І.А. Виклик системі: український визвольний рух другої половини ХХ століття/ред. Та упоряд.І.В.Єзерська;Центр досліджень визвольного руху.-Львів:Часопис,2013.-392с.,іл.

Грушевський М.С. Ілюстрована історія України/АН України, Ін-т укр.археогр.,Ін-т історії України.Вступ.стаття В.А. Смолія,П.С.Соханя.-К.:Наукова думка,1992.-544с.- (Пам’ятки іст. думки України).

Дедик О.Г. Чортківська офензива.У 2-х Ч. - 2-ге випр. вид.-Львів: «Астролябія»,2015.-(Серія: Бібліотека «Цитаделі»). Ч. 1.- 232с; Ч.2.-192с.

Енгель Й.-Х. Історія України та українських козаків.-Харків:Факт,2014.-640с.

Журавльов Д.В. Мазепа: людина, політик, легенда/ Худож.-оформлювачі Б.П.Бублик, В.А.Мурликін.- Харків:Фоліо,2007.-382с.-(Історичне досьє).

«Зродились ми великої години...» ОУН і УПА .Бібліотека «Історичної правди»/укладач і передм.В.Кіпіані.-Харків: Vivat,2016.-304с.,іл.

Історія січових стрільців:воєнно-історичний нарис.-К.:Україна,1992.- 347с., 16 арк.іл.

Каляндрук Т.Б.Таємниці бойових мистецтв України:монографія/Тарас Каляндрук.-Вид.:-те доп.-Львів:ЛА «Піраміда»,2013.-304с.:іл.

Кононенко П.П. Україна у нас одна. У трьох книгах.Кн.3./ П.П. Кононенко,Т.П.Кононенко. -Тернопіль: Джура.-2015.-664с.

Криштопа О. Україна загартована болем.Тисяча років самотності/О.Криштопа,А.Охрімович.-Харків:Клуб сімейного дозвілля,2015.-544с, іл.-(За матеріалами авторської програми «Машина часу»).

Литвин М.Р. Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917-1921 рр./Микола Литвин.-Харків:Фоліо, 2015.-380с.:іл.

Мазуркевич О.П.Звичаєві норми етикету в традиційній культурі українців:навч.посіб.-Київ:Вид-во Ліра-К,2015.-218с.

Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918рр. (Про що «історія мовчить»)/Р.Млиновецький.Репринтне перевидання з видання 1970р.-Тернопіль:Джура,2014.-488с.

На бій за волю.Перемога через поразки:Україна у війнах і революціях 1914-1921 років.- Харків:Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,2016.-352с.,іл..-(Серія «Історія без цензури»).

Народження країни.Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордони України/упоряд. К.Галушко.-Харків:Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,2016.-352с.,іл..-(Серія «Історія без цензури»).

Націоналізм: Антологія. - 3-тє вид. /упоряд.О.Проценко,В.Лісовий.-К.:ВД «Простір», «Смолоскип»,2010.-684с.-(«Політичні ідеології»).

Неживий О.І. Голодомори в Україні у ХХ столітті: Навч.посібник.-К.:МАУП, 2007.-328с.-Бібліогр.-С.309-316.

Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА.- Вип.3-тє, стереотипне/НАН України, Інститут історії України.- Київ: Наукова думка,2005.-72с.

Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури.-К.:Вид. Дім «Києво-Могилянська акад.», 2005.-304с.-Бібліогр.: С.180-238).

Патриляк І. Перемога, або смерть:український визвольний рух у 1939-1960 роках/Іван Патриляк/Центр досліджень визвольного руху.-Харків:Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»;Львів :»Часопис»,2015.-512с.,іл.

Петро Сагайдачний: історико-докум.книга: для серед. та ст.шк.віку/ упоряд і передм.В.О.Замлинського.-Київ:Веселка,1992.-62с.,іл.-(Серія «Гетьмани України).

Правда Руська Ярослава Мудрого: початок законодавства Київської Русі: навч.посіб./ уклад.: Г.Г.Демиденко, В.М.Єрмолаєв; вступ.сл. В.Я.Тація.-Х.:Право,2014.-344с.:іл.

Реєнт О.П. Усі гетьмани України:легенди,міфи,біографії/ О.П.Реєнт, І.А.Коляда; худож.-оформлювач А.С.Ленчик.-Харків: Фоліо,2016.-415с.-(Історичне досьє).

Савчин М. Тисяча доріг.Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни.-К.:Смолоскип,2003.-546с.: 1арк. портр.

Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор.Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА.-Вид.2-ге, доп.-К.:ПП Сергійчук М.І.,2006.-184с.

Смолій В.А. Богдан Хмельницький: (соціально-політичний портрет) /В.А.Смолій, В.С.Степанков.-К.:Либідь,1993.- 504с.

Сорока Ю.В. Безгетьмання та останній гетьман України /Ю.В.Сорока; худож.-оформлювач П.С.Риженко.-Харків: Фоліо, 2012.-120с.-(Знамениті події історії України).

Старицький М. Молодість Мазепи: історичний роман/ М.Старицький// Київ.-1993.-№№10,11,12.

Фріч Й.В. Іван Мазепа:Трагедія на 5 дій/ Й.В.Фріч //Всесвіт.-2008.-№7-8.-С.3-110.

Цаплиенко А. Книга перемен: рассказы /Андрей Цаплиенко; пред. Д.Комарова – Харьков: Книжный клуб «Клуб Семейного Досуга»; Белгород: ООО «Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2015.-256с.:илл.

Штепа П. Московство: його походження, зміст, форми й історична тяглість:[автентичне вид. за першим вид. У Торонто: у двох книгах- 1968р.]/П.Штепа.- Київ:ФОП Стебеляк,2015.-872с.

Якубова Л. В обіймах страху і смерті:Більшовицький терор в Україні /Л.Якубова, Я.Примаченко.-Харків: Клуб сімейного дозвілля,2016.-544с.

Укладач – головний бібліограф ЦБ імені І.Я.Франка В.С.Бєжанова.

Комментарии