Хронограф подій Новобаварського району м. Харкова

2020 рік

29 березня - 135 років від дня народження О.С. Федоровського

Професор Олександр Семенович Федоровський

/Files/images/vyistavki/федоровський.jpg

Олександр Семенович Федоровський, відомий геолог і палеонтолог, а також краєзнавець. Він був одним з перших учених Харківського університету, який багато і плідно працював у галузі археології. Його ім'я рідко зустрінеш в ряду видатних представників української науки, чому безумовною причиною стало звільнення з університету з формулюванням «представник буржуазних методик». О.С.Федоровскій залишив наукову спадщину у вигляді монографій, статей, заміток, щоденників і листів. Федоровський - автор понад 100 наукових праць, частина з яких присвячена проблемам охорони підземних вод і геологічного середовища. Учений усе своє життя присвятив популяризації історії і географії Слобожанського краю.
Серед його праць особливо багато досліджень археологічних пам’яток Слобожанщини, оскільки О.Федоровський особисто реґулярно брав участь у проведенні розкопок. Він є співавтором унікального видання «Природа и население Слободской Украины» (вийшло 1918 р. за редакцією професора Харківського університету Валерія Талієва) - першої в Російській імперії регіональної енциклопедії, що використовувалася в школах як підручник з курсу краєзнавства. «Слід зазначити, що О.С. Федоровський займався дослідженням археологічних пам'яток різних епох, починаючи з кам'яного віку і закінчуючи періодом пізніх кочівників. При цьому його з повною упевненістю можна вважати піонером черняховеденія на Харківщині» (В.Скірда). Вперше в широких масштабах досліджувалось давньоруське місто Донець (Донецьке городище) під Харковом, відоме по Іпатіївському літопису. Стабільний інтерес до цього пам'ятника з'явився у 1929 році, коли О. С. Федоровським у ході охоронних розкопок на території посаду було виявлено ряд археологічних комплексів, пов'язаних з ремісничим виробництвом. Окремо варто звернутися до досліджень слов’янської кераміки, яка в першій половині 1930-х років активно привертала увагу археологів. Дуже важливими були розкопки і в самому Харкові. О.С. Федоровський описав 30 поховань, розкритих близько південного боку Харківського Покровського собору, і два поховання ХІ-XII ст.- біля південно-західного кута цього ж собору. Ці знахідки і матеріали розкопок уздовж трамвайної лінії проти Троїцького провулка дозволили зробити висновок про те, що Харківське городище було населене ще в XI-XII ст. і мало селище, що виходило на площу ім. Рози Люксембург (зараз Павловская). «Однак найбільший внесок у розвиток археології О.С. Федоровським було зроблено в якості директора Харківського Археологічного музею, який, по суті, був зосередженням археологічних сил краю» (В.Скірда). У 1934 році О.С. Федоровського було звільнено з університету у зв'язку з так званою «Класово-методологічною диференціацією» як «представник буржуазних методик» і перегрупуванням старих наукових кадрів. Його звинуватили в проштовхуванні ціх кадрів до складу Інституту історії матеріальної культури як контрреволюційних елементів (з яких кілька людей було згодом заарештовано), а також буржуазної ідеології в його наукових працях з археології. Помер 18 серпня 1939р, поховано на другому кладовищі м.Харкова (вул.Пушкінська №102).


12 лютого - 165 років від дня народження М.М. Синельникова

РЕФОРМАТОР ПРОВІНЦІЙНОГО ТЕАТРУ

/Files/images/vyistavki/Синельников.jpg
Микола Миколайович Синельников прожив довге життя, і шістдесят п'ять років з нього віддав театру. Великий режисер вірив у виховну місію, у високе призначення театрального мистецтва в житті суспільства, тому вважав, що театр повинен бути загальнодоступним і високої якості. У ті далекі роки життя провінційних театрів цілком орієнтувалося і залежало від каси (для міської скарбниці театри були статтею доходу). Тому працювали вони в авральному режимі. Ні про який високоякісний репертуар, гру акторів не могла йти мова. Харківський театр - перший, з яким познайомився М.М. Синельников. Режисера в сучасному розумінні цього слова як об'єднуючого і керівного початку в театрах в ті роки не було. Їх підміняли або актори, або антрепренери. Незважаючи на акторську славу, Синельникова вабила роль режисера. Він розумів, що без твердого режисерського керівництва, без чіткого усвідомлення ідеї п'єси, постанову створити неможливо. Все більше й більше часу приділяв режисерської, педагогічної роботі. Синельников охоче приймав в трупу талановиту молодь, працював з нею і створював з неї сильних акторів. Можна сказати, що театр Синельникова був буквально розплідником, де дбайливо вирощувалися молоді таланти. Серед яких слід згадати: К. Шульженко. М. Бернеса, І. Дунаєвського... Досвідченими, маститими майстрами їхали в інші театри актори «з плеяди Синельникова». «В імператорському училищі - школа, у Синельникова - університет» склався афоризм в театральному середовищі. М.М. Синельников насправді створив театральний університет. Не тільки молоді актори, а й навіть прославлені майстри мріяли потрапити до Синельникова. Пройти школу Синельникова - означало здати блискучий іспит на звання артиста. Хто працював під його керівництвом, - тому була відкрита подальша дорога у велике мистецтво. Керуючи справою, Синельников дорівнював на кращі столичні театри Російської імперії. Кожне прогресивне явище в театральному житті приваблювало його увагу. Він володів великими адміністративними здібностями й винахідливістю. Свого апогею театральне мистецтво в дореволюційному Харкові досягло у 1910-і роки, коли трупою керував М.М.Синельников. При ньому Харків стає театральною столицею провінційної Російської імперії.. Організовуючи театр у Харкові (нині театр ім. Т.Г.Шевченка на вул. Сумській, його називали «Синельниківським театром») режисер ввів цілий ряд революційних перетворень: подовжив репітіціонний термін, скасував музичні антракти, упорядкував рекламу. У той час це був один з найцікавіших театральних колективів периферії. Своєрідний «МХАТ Півдня». «Станіславським провінції» називали Синельникова в театральному світі. У 1912, крім міського театру, Синельников створив «Загальнодоступний театр» в будівлі цирку - театру Г. Грікке на Гончарівці, Жандармської площі (нині пл. Національної Гвардії). В якому він об'єднав два завдання: молодіжний театр і общедоступність завдяки низької вартісті квитків. Помер М.М. Синельников 19 квітня 1939 року. Нині прах його покоїться на міському кладовищі в кінці Пушкінської вулиці поруч з похованнями історика Д.І. Багалія, архітектора О.М. Бекетова та інших діячів культури.


2019 рік

22 серпня - 100 років від дня народження М.В. Кульчицького

ПОЕТ-АВАНГАРДИСТ

/Files/images/vyistavki/Кульчицький.jpg Михайло Кульчицький мав стати одним з кращих поетів XX століття. У 16 років він вже публікувався в періодичних виданнях, у 20-х - написав вірш, що став своєрідним гімном покоління 30-х років. Рядки його вражали яскравістю й точністю. І все в чотирьох словах він створив, мабуть, самий точний образ рідного Харкова - "сильний, як потиск руки". Колись Лев Аннінський написав: «Взагалі Кульчицький робив би, напевно, все те, за що згодом прославилися й Вознесенський, і його антиподи з табору сільських «формотворцев», у нього все можна знайти: і фантастичну асоціативність, й глибоку звукопис, рядок «ковзає по оранці піхота» до сих пір викликає заздрість нинішніх музикантів мови ...». Народився Михайло Валентинович у Харкові у 1919 році в родині адвоката, колишнього жандармського (за іншими даними, кавалерійського) ротмістра Валентина Михайловича Кульчицького. Харьківській будинок на вулиці Греківській, 9, у якому жив Кульчицький, зберігся. Ще школярем він писав: «Живу в старому-престару будинку, де колись була в'язниця, і який збиралися зносити, але чомусь передумали». Перший вірш було опубліковано у 1935 році в журналі «Піонер». Навчався у школі № 1 вісім класів. Закінчивши десятирічну школу № 30, працював теслею, креслярем на Харківському тракторному заводі. Вступив до Харківського університету, через рік перевівся на другий курс Літературного інституту ім. Горького (семінар Іллі Сельвінського). У 1941 р. Кульчицький йде в винищувальний батальйон. У середині грудня 1942 року по закінчиню кулеметно-мінометного училища, отримав звання молодшого лейтенанта. 19 січня 1943 року командир мінометного взводу молодший лейтенант Михайло Кульчицький загинув у бою під селом Трембачёво Луганській області при наступі від Сталінграда. Похований у братській могилі у селі Павленкове Новопсковського району Луганської області України. Ім'я поета вибито золотом на 10-му прапорі у Пантеоні Слави Волгограда. Вписано воно й в історію радянської літератури 1930-40-x років. 24 вересня 1989 року у Харкові завдяки краєзнавцю М. Красикову - популяризаторові творчості поета, відкрито меморіальну дошку на будинку, де народився й жив Михайло Кульчицький й де жив його батько з рядком: " Самое страшное в мире - Это быть успокоенным».


ТРАВЕНЬ - 245 років з дня створення збірки "Байки"

ПЕРША В УКРАЇНІ ЗБІРКА БАЙОК

/Files/images/vyistavki/Байки.jpg

Створення першої в Україні збірки «Басни Харьковские» - збірки, якою Григорій Сковорода вивів байку на шлях самостійного розвитку, є знаменним фактом, що виявляв нові тенденції в українській літературі, нові потреби розвитку жанрів. В Україні до Сковороди не існувало сталої, виразної байкарської традиції і початок розвиткові цього жанру поклав Сковорода своїми «Баснями Харьковскими». Перший український байкар, який зробив байку самостійним жанром. Харківські байки є яскравим свідченням того, що Сковорода непогано знав українську байкарську традицію й цінував її досягнення. У репертуарі українських байкарів провідне місце посідали байки на моральні теми; цей вид байок залишається провідним і в спадщині Сковороди. «Басни Харьковские» і переважна більшість байок XVII-XVIII ст. писані прозою. Це, звичайно, не випадково: Сковорода завершує прозовий період давньої української байки. в ідейно-тематичному плані Сковорода продовжує лінію розвитку української байки XVII-XVIII ст. Особливо помітно це у харківських байках. Сковорода не лише підсумовував здобутки своїх попередників, а й зробив крок уперед. З харківськими байками пов'язане оригінальне сюжетотворення байок на Україні. І в тому, що Сковорода вивів байку на шлях самостійного розвитку, виділивши її зі складу риторичних творів. Харківські байки становили крок вперед на шляху ствердження і розвитку жанру, несли в собі елементи нового, які могли бути підхоплені наступними байкарями. Сковорода, як і всі його попередники-байкарі, до цього жанру звернувся з метою популяризації своїх філософських поглядів. Збірка із 30 байок, написаних Григорієм Сковородою у кінці 1760-х – 1770-х староукраїнською мовою у с.Бабаї та с.Лідне на Харківщині. Короткі байки з християнською мораллю, писав наш земляк Григорій Сковорода. В них він показував цінність внутрішніх якостей людини, які й визначають її суть. Якщо ми шукаємо себе в житті, шукаємо надійну опору у світі хитких цінностей та душевного миру в собі, шкода не скористатися мудрими порадами нашого філософа.



Микола Федорович Сумцов

30 квітня - 165 років від дня народження

Видатний український народознавець

/Files/images/vyistavki/Сумцов_Микола.jpg

«Микола Сумцов був із тих вчених, якому вдалося не просто зробити наукову кар’єру, а й стати знаним просвітником та інтелектуальним героєм Слобожанщини»,- за твердженням етнолога М.М.Красікова. Заслужений професор Харківського університету, академік АН УРСР, видатний український історик, фольклорист, етнограф, літературознавець, бібліограф… Коли починалась наукова діяльність Сумцова М.Ф. -це був той час, коли саме Харків вважався духовною столицею українського національно-визвольного руху – в столиці Слобожанщини працювало багато українських та російських вчених, які генерували ідею українського національно-культурного відродження. В усіх своїх наукових працях, особливо з історії України та української культури, він виступав послідовним українським патріотом.Головною галуззю досліджень Сумцова була етнографія, особливо фольклор.Працював над створенням систематизованої історії української літератури 17 ст. й опублікував ряд монографій. Йому належать праці з історії української літератури 18-20 ст.: низка праць про Т. Шевченка, Г. Сковороду, І. Котляревського, П. Куліша, М. Старицького, І. Манжуру, І. Франка, Б. Грінченка, О. Олеся, О. Потебню. Він брав діяльну участь у громадському житті, виступаючи на оборону української національної культури. По революції 1905 Сумцов перший серед харківської професури почав читати 1906 лекції українською мовою, аж поки влада не заборонила вживати української мови на лекціях. Микола Федорович - видатний діяч у галузі вітчизняного музеєзнавства. Фундатор одного з найперших етнографічних музеїв в Україні. У 1920 р. він створив музей Слобідської України ім. Т.Г. Шевченка, який очолював до 1922 р. М.Дмитренко зауважував: «Завдяки різноманітним науковим підходам до дослідження міфології, обрядовості, фольклору М. Ф. Сумцову вдалося українську багатовікову спадщину розглянути в широкому міжнародному контексті, виявити та прокоментувати традиційні явища національної культури як самобутні».


Леонард Леопольдович Гіршман

25 березня - 180 років від дня народження

Великий гуманіст

/Files/images/vyistavki/Гиршман.jpg

Збереження зору є одним з найважливіших умов активної діяльності людини. Вчений-офтальмолог, лікар, педагог, Леонард Леопольдович Гіршман працював над цією проблемою. Все свідоме життя легендарного офтальмолога пов'язана з Харковом, з Україною. Професор Харківського університету, Гіршман Л.Л., налагодив виготовлення окулярів і започаткував окулярну оптику не тільки у Харкові. Вважають, що Л.Л. Гіршман був засновником масової оптичної справи в Україні та Російській імперії. За ініціативи Л. Л. Гіршмана у 1886 році відкрилося Харківське відділення піклування про сліпих і було засноване училище для сліпих дітей. З ініціативи Л.Л. Гіршмана у Харкові було відкрито Відділення опікунства сліпих. Активний член Харківського медичного товариства. У 1910 році він брав активну участь в організації жіночого медичного інституту. Найважливіше увагу професор Гіршман приділяв викладанню очних хвороб, популяризації знань, підвищення рівня лікарів-офтальмологів. Він заклав основу вітчизняної офтальмології, «привчив пацієнтів», як він сам говорив: «лікуватися у лікарів», а найголовнішим результатом його професійної і громадської діяльності є те, що він створив школу вітчизняних офтальмологів, заклав основи викладання і популяризації знань про очні хвороби. Понад 30 років він знайомив західну офтальмологію з досягненнями української офтальмології, публікуючи реферати в журналі «Archiv fir Augenheilkunde». Про Гіршмана найточнішою, мабуть, буде думка, що належить відомому юристу, академіку А.Ф. Коні: "... і нехай, коли люди наступних поколінь запитають у зберігачів місцевих переказів, хто був цей Гіршман, їм дадуть відповідь словами Гамлета:" Людина - він був "...


Василь Дмитрович Єрмілов

9 березня - 125 років з дня народження

Українська зірка світового авангарду

/Files/images/vyistavki/Ермилов.jpg

Ім'я художника Василя Дмитровича Єрмілова, якого сучасники називали українським Пікассо, нерозривно пов'язане з Харковом. Саме у Харкові починався авангард і народжувався дизайн, і Василь Єрмілов символізував собою початок українського авангарду й дизайну. «Єрмілов був фактично засновником конструктивізму в соцреалістичній архітектурі. Його називали батьком українського авангарду. Якби був його музей у Харкові, то це був би привід туди приїжджати іноземцям, адже роботи Єрмілова прикрашають найкращі музеї світу», - писав художник Павло Маков. У 20-ті роки найбільш яскраво розкрився талант Єрмілова. Вони були найбільш плідними і успішними для художника. Ім'я Василя Єрмілова гриміло по всій Україні, а Харків у ті роки був буквально просочений його духом. «Усі харківські вулиці й будинки кричали плакатами, гаслами, щитами роботи Василя Єрмілова, - писав у 1931 році його сучасник Валер'ян Поліщук. - «Це був пафос революції у фарбах. Єрмілов дбав про розвиток мистецької освіти: саме Василю Дмитровичу належить ініціатива перетворення Харківського училища у художній технікум на правах ВНЗ (вишу). За авангардності своєї не поступався московським Вхутемасу - (Вищим художньо-технічним майстерням), Василь Єрмилов був одним з перших педагогів художнього технікуму (зараз - Харківська державна академія дизайну й мистецтв), де викладав у 1921-1935-му й 1963-67-му роках. Творчість харківського генія дизайну Василя Єрмілова нині відомо в усьому світі. «...в Харькове на чердаке, где жил художник, меня встретило искусство мирового уровня. Абстрактные композиции Ермилова на десять лет опередили англичанина Бена Николсона, законодателя ХХ века»,- згадував професор-мистецтвознавець Д.О.Горбачев. Вражає й те, що ерміловська концепція актуальна також для художників кінця ХХ століття. Власне, актуальним залишається, так званий, мінімалізм. На вулиці Полтавський шлях зберігся двоповерховий будиночок № 33 з горищем, на якому Єрмілов прожив майже півстоліття.


Зінаїда Євгенівна Серебрякова

Лютий - 110 років з дня написання картини "Автопортрет. За туалетом"

/Files/images/vyistavki/серебрякова.jpg

Молодість, щастя, радість й душевна чистота - все це можна побачити в прекрасній картині З. Серебрякової «Автопортрет. За туалетом». Картина була написана художницею взимку 1909 року, в сімейному будинку у Нескучному. Вранці напередодні Різдва молода жінка, що чекала приїзду чоловіка, прокинулася, підійшла до дзеркала й просто посміхнулася своєму відображенню. В залитій сонцем кімнаті, щаслива, вона невимушено почала розчісувати волосся. Так народився невигаданий сюжет для найвідомішої картини З. Серебрякової.З полотна дивиться сама художниця. Жінка молода, сповнена енергії й запалу. Її струнка фігура граціозна і легка, особа дихає юнацької свіжістю, а чорні пустотливі очі світяться радістю життя й щастям, для якого часом не так-то багато і потрібно. Саме очі - великі, наповнені глибоким внутрішнім життям й чарівністю - є домінуючим акцентом картини.Навколишня обстановка сільського будинку чарівна і кокетлива. Тут і милі дівочому серцю дрібнички - флакони й коробочки, і спиці, і свічки. Але волею кисті художниці звичайні предмети перетворюються на щось фантастичне, що переливається різнобарвними фарбами у променях зимового сонця. Палітра, в якій вирішена картина - перламутрово-рожевы, сріблясто-блакитны, золотисті тони - додає полотну святковий настрій і дарує відчуття казки.«Автопортрет. За туалетом », разом з іншими тринадцятьма роботами, був представлений З. Серебрякової на VII виставці Союзу російських художників (1910). Полотно було захоплено зустрінуте як публікою, так і критиками, одностайно котрі назвали її надзвичайно милою й свіжою.З того дня минуло вже багато років, але картина не втратила своєї чарівності, вона як і раніше свіжа, гармонійна і безпосередня, як і вся творчість З. Серебрякової. Через 10 років З.Е.Серебрякова з сім'єю оселиться в Харкові на ул.Конторской №25. Будинок зберігся.


Любов Трохимівна Малая

13 січня - 100 років від дня народження

Вчений зі світовим ім'ям

/Files/images/vyistavki/малая.jpg
Складно переоцінити внесок у розвиток вітчизняної медицини видатного вченого, директора Інституту терапії АМН України, Героя Соціалістичної праці, Героя України, академіка Любові Трохимівни Малої. За 50 років лікування вона допомогла зцілитися десяткам тисяч пацієнтів. Зокрема, вивчення причин виникнення, розвитку, а також ранньої діагностики та лікування гіпертонічної хвороби, атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, особливо інфаркту міокарда. Вона ініціювала створення першої в Україні великої системи етапного лікування хворих на інфаркт міокарда з мережею спеціалізованих кардіологічних відділів з блоками інтенсивної терапії, відділеннями реабілітації та санаторно-курортної реабілітації. Ця система дозволила більш ніж у 2 рази знизити летальність від інфаркту міокарда і повернути хворих до активного життя. Вперше в Україні на базі 27-ї харківської міської лікарні Л. Т. Мала відкрила спеціалізоване відділення з блоком інтенсивної терапії для лікування хворих на інфаркт міокарда. У 1986 році в Харкові відкрили Український науково-дослідний інститут терапії, який очолила Любов Трохимівна Мала. Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМНУ (пр.Любові МалоЇ №2А) - єдиний в Україні науково-дослідний й клініко-діагностичний загально терапевтичний центр. Єдиний науково-методичний центр по координації терапевтичної служби, як найбільш масової організаційної структури охорони здоров'я. Заснований і очолюваний Л. Т. Малою Інститут за короткий час перетворився на потужний науковий і лікувальний комплекс.
Кiлькiсть переглядiв: 94

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.