Міхновський, Микола. Суспільно-політичні твори / Микола Міхновський.-Київ:Смолоскип, 2015.-464с.,ілл.
/Files/images/s_2017_tsb/Михновский1.jpeg


В книжковий фонд читального залу ЦБ імені І.Я.Франка надійшла книга «Микола Міхновський. Суспільно-політичні твори». Крім цього видання, на жаль, бібліотека немає жодної праці і життєпису видатного політичного діяча, який відразу після Лютневої революції закликав до якнайшвидшого створення української армії і негайного проголошення самостійної України. До речі, Микола Міхновський мав тісний зв’язок з Харковом. З цього приводу в Рік Української революції 1917-1921 рр. треба звернути увагу на це унікальне видання.

Більше століття стоїть в Харкові пам'ятник О.С.Пушкіну зі слідами, який залишив вибух 1904р. Теракт був символічною відповіддю на святкування в 1904 році 250-річчя "возз'єднання Малоросії і Великоросії", спрямований проти символів російського самодержавства, а також на знак протесту проти панування Росії в Україні і ведення нею явно шовіністичної політики. Зокрема це стосувалося встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові. Справа в тому, що у 1898 р. родина Алчевських на власні кошти звела перший в Україні, та і в світі, пам’ятник Т.Г.Шевченку. У 1898 році бюст був встановлений біля садиби відомої просвітительки, засновниці жіночої недільної школи для дорослих Христини Алчевської (на вулиці Садово-Куликівської, зараз Дарвіна). Проте на вимогу місцевої влади його демонтували через 3 роки. М. Міхновський як депутат Харківської думи вніс у цей самоврядний орган (1900 р.) пропозицію про спорудження пам’ятника Шевченку. Однак проросійська частина думи це клопотання відхилила й демонстративно прийняла рішення про встановлення пам’ятника О.С.Пушкіну. Організатором цієї акції протесту виявився відомий, успішний харківський адвокат Микола Іванович Міхновскій.
Магнетичний вплив творчості Тараса Григоровича Микола Міхновський відчув дуже рано і перебував у його полоні все своє життя. Тарас Григорович Шевченко був не тільки геніальним поетом, але і видатним політичним мислителем, який „прагнув незалежної України зі справедливим державним устроєм”. Радикальний націоналізм Міхновського вважається обгрунтованим і справедливим, тому що Україна знаходилась під контролем іноземної держави, жорстоко гноблена російським царатом. Росія намагалася забрати з України все, що вона мала цінного, не тільки збіжжя, сало, а пізніше – цукор та руду, забирала вона й людські скарби, знекровлюючи тим українську культуру. І ця сторона російського імперіалізму виявилася найбільш небезпечною. «Русіфікаційна політика московського уряду обезкровила українську націю помосковленням майже всіх верств населення України»,- стверджував український громадсько-політичний діяч Коллард Ю. На державний терор однодумці Міхновського відповідали персональним терором. Міхновський свідомо йшов на організацію вибухів, сподіваючись, привернути увагу найбільшої кількості людей до ідеї самостійної України, розбудити в українців відчуття належності до великого народу з славним минулим, сприяти росту їх національної свідомості. Дії Міхновського не можна ототожнювати із пропагандою насильства, людиноненависництва. Це був нормальний стан душі молодого діяча, патріота, сина поневоленого народу – зневаженого, уярмленого, що не хотів відмовлятися від споконвічних сподівань здобути омріяну свободу. «Шрами» на бронзовому бюсті це як зарубки на пам'ять для наступних поколінь українців.
Але не менш важливе місце М.І.Міхновський надавав розробці теоретичних підвалин боротьби за самостійність України. Уся його публіцистика, політологічні статті й програмні документи… умістилися в невеликому томі. А склали вони цілі епохи в історії української суспільно-політичної думки. Науково-публіцистичне видання Микола Міхновський «Суспільно-політичні твори» вийшло друком в українському незалежному видавництві «Смолоскип» імені В.Симоненка у 2015р. в серії «Політичні ідеології». Ця серія репрезентує основні традиції політичної думки та відповідні політичні ідеології. Присвячені націоналізму, консерватизму, лібералізму та соціалізму видання об’єднані принципом утвердження різноманітності думок та ідеологічного плюралізму. Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка — українське видавництво, засноване емігрантами в 1967 року в США, м.Балтимор. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. Символічна назва видавництва «Смолоскип» означає вид світильника здатного забезпечити тривале інтенсивне світло на відкритому повітрі за будь-яких погодних умов. Твори, які презентує видавництво, висвітлюють українцям шлях до набуття самостійності України.
Упорядник видання Федір Турченко, доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету, автор монографії «Микола Міхновський: життя і слово», а також він є членом редакційної колегії, куди входять: Ігор Гирич, доктор історичних наук, зав. відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАН України, головний редактор журналу «Пам'ятки України», Олег Проценко, директор політичних програм Центру політичного консалтингу, а також упорядник серії «Політичні ідеології».
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США). Президент Фундації Юрій Юрійович Чопівський — американський бізнесмен, очолює потужний будівельний концерн у Вашингтоні. Український меценат. Є одним із спонсорів української програми при Стенфордському університеті. У 1992 році, на початку діяльності посольства України в США, виділив у своєму офісі робочі кімнати, надав технічну допомогу і сприяв тому, щоб посольство України розпочало реальну роботу по встановленню політичних та економічних зв'язків із США та відновленню співпраці з українською діаспорою Америки.
Наклад 1000 примірників
Це видання включає суспільно-політичні твори відомого українського політичного та громадського діяча, правника, публіциста, основоположника, ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зібрані у книзі ідеологічні праці Миколи Міхновського (1873-1924) обґрунтовують уперше в історії української політичної думки ідеологію української державної самостійності і закладають теоретичні основи українського націоналізму. Ідеологічні твори Міхновського - не тільки історичний пам'ятник. Їх ідеї співзвучні нашому часу, коли на терезах історії знову стоїть дилема: бути чи не бути Україні єдиної і соборної, незалежної і самостійної ", - стверджує професор Василь Яременко. Характерна ознака майбутньої Української держави, яка червоною ниткою проходить через майже всі праці М.Міхновського, це визначення майбутньої України державою національною. Характеризуючи цю ознаку майбутньої держави в такий спосіб, ми виходимо із сучасного розуміння сутності інституту національної держави – як держави, утвореної нацією на виключно своїй етнічній території, в результаті реалізації нацією свого природного (невід’ємного) права на самовизначення, держави, яка створює належні умови для всестороннього розвитку своєї (титульної) нації, держави, яка послідовно реалізовує національну ідею в державотворчих процесах, чітко стоїть на позиціях захисту та охорони національної державності, а також піклується про розвиток національних меншин, які проживають на її території тощо. Микола Міхновський своїми творами струснув напівсонну суспільну свідомість, що майже звикла до рабства.
В той час коли кожен бачив роль і долю України неоднаково, молодий адвокат сміливо безкомпромісно заявив: самостійна! Аналізуючи суспільно-політичне життя українців, автор робить висновки, що головною причиною пригнобленого становища українства є відсутність у нього національної ідеї. Міхновський розумів, що для українців перш за все треба вирішити національне питання, а потім соціальні питання. Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право її народу на самовизначення, був харківський адвокат Микола Іванович Міхновський. Саме тому він наполегливо заявляв, що створення автономної України у складі Росії є неможливим.
В 1900 році він виголосив промову «Самостійна Україна» на святкуванні шевченківських роковин у Харкові 26 лютого 1900 р., в якій вперше в історії України юридично та політично обґрунтував права на створення Української Соборної Самостійної держави, а також концепцію і принципи створення незалежної Української держави. Заслугою М.Мiхновського перед українською державнiстю слід вважати те, що вiн публiчно заявив про законне право українського народу самостiйно вирiшувати свої проблеми.
Книжка містить славнозвісну брошуру «Самостійна Україна». Основна робота всього його життя «…написана 27-річним юнаком і має 23 сторінки, та імпульс, котрий вона надала, вплив, що чинить досі, втілившись у пізніших текстах і партійних програмах, скалькулювати навіть не можемо.»(Р.Семків). Сучасні історики називають "Самостійну Україну" першою декларацією українського націоналізму на початку XX ст. Вперше після Т. Шевченка український діяч задекларував ідею самостійності України. Крім ідеї державності, брошура М. Міхновського містила й ідею боротьби. М. Міхновський знову ж таки перший після Т. Шевченка почав пропагувати культ боротьби. „Самостійна Україна” закликає до активної і відвертої політичної боротьби за самостійність України. Брошура Мiхновського була першою спробою оформити скривдженi нацiональнi почуття українцiв у рамках полiтичної програми. Праця стала фундаментом ідеї української державності. Як згодом виявилося, кільканадцять сторінок тексту стали ідейним дороговказом для наступних поколінь українців. Як програма першої української політичної самостійницької організації — Революційної української партії (РУП), стала програмою дій для цілого покоління, яке в 1917 р. підняло жовто-блакитне знамено Української революції. Цей документ справив велике враження на сучасників і став пророчим щодо майбутнього України.
Переходячи до оцінки історичної ролі української інтеліґенції, Міхновський стверджує, що: «в історії української нації інтелігенція її раз-у-раз грала ганебну й соромицьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтриґувала, але ніколи не служила свому народові, ніколи не утотожнювала своїх інтересів з інтересами цілої нації». Ним була розроблена концепція включення української інтелігенції у процес національного визволення. Він закликав інтелігенцію "зійти з москвофільських позицій, підхопити ідею створення незалежної України і сприяти її поширенню в масах".
Наступна стаття «Справа української інтелігенції» (1906), сучасному читачеві практично невідома. «Справа української інтелігенції в програмі УНП», там, зокрема, є такі слова: «Єдиний порятунок української інтелігенції є – стати в оборону прав політичних і культурних свого народу, здобувати національну школу, пресу і літературу; в цім вона найде собі свій економічний порятунок, свій добробут, свою почесну діяльність, твердий і могучий ґрунт на так довго, доки існуватиме українська нація». Власне, тут означено програму, котру досі належить виконувати та розширювати. Правдиво розвинутих національних освіти, медій, літератури та інших мистецтв ще не витворено й досі, а чинну актуальність і дієвість цих механізмів ніхто не зважиться поставити під сумнів. Виходить, що Микола Міхновський бачив проблему і окреслив шляхи її вирішення ще 111 років тому. Й також бачимо, що за цей час ми, на жаль, не так далеко просунулись у виконанні даної програми.
Тим часом, проект Міхновського сягає ще далі. Він розуміє, що самотньо інтелігенція нації не створить та її завдань не вирішить. Кардинальна відмінність національної будівлі Міхновського від націоналізму Донцова полягає якраз у егалітарності поглядів другого. Тому завдання Микола Міхновський покладає також і для робітничого прошарку суспільства. Міхновський вже став усвідомлювати собі думку, що держави будуються не інтеліґенцією тільки – а в першій мірі продукуючими класами і тими, хто в даній країні продукцію орґанізує.
У відозві «Робітницька справа у програмі УНП» він пише: «організування усіх українських робітників в одну національну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізація її, чи шляхом права, чи шляхом примусу – се становить ціль Української народної партії в сфері робітницького питання». При цьому, якщо лише не сприймати написане дослівно, розуміємо, що теоретик веде мову про вигнання саме узурпаторів та визискувачів, тобто представників націй колонізаторів. Ідеї Міхновського «…ввійшли в обіг серед мислячих українців і дали плоди через сто років по своєму формулюванні, не загубившись у часі та серед розпачу страшних історичних подій. У 2013/2014, після зневіри, котру принесли міжусобиці всередині помаранчевої коаліції та реванш проімперських сил, мало хто мав певність, що суспільство вийде на барикади вдруге. Проте механізми спротиву спрацювали: нація довела, що вона хоче бути і буде демократичною. У протистоянні обох революцій також стала очевидною неактуальність поділів на україно- та російськомовних, етнічних українців та росіян, щойно вони спільно виступають як «український народ» проти власних чи чужих узурпаторів. На обох Майданах і зараз, на Східному фронті, ми бачимо солідарну дію всіх соціальних прошарків і всіх етносів нашої держави, котрим важить Україна й котрим важливо, щоб вона була «самостійна та демократична», як те й заповідав Микола Міхновський» (Р.Семків).
Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест самостійників «Десять заповідей УНП», написаний М.Міхновським у 1903 році й широко відомий в Україні та за кордоном, який проголошує необхідність створення української національної держави й виховання нового типу українця. Своеобразный манифест новой партии — "Десять заповедей УНП" авторства киевский историк Лариса Нечитайло называют сегодня одним из "самых откровенных и острых образцов "самостийницкой" литературы за всю украинскую историю, Библией украинского движения за независимость". «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори», пояснював Міхновський свою позицію. У цих заповідях, по суті, узагальнено багатовіковий досвід змагань за національну ідею і національний ідеал.
Видання включає також авторські листи, відозви, численні публікації з часописів. Незважаючи на свою нечисленність, самостійники вперто шукали шлях до сердець широкого загалу. Міхновський та Шемет з розмахом починають видавати національну пресу. Це робилося з єдиною метою: будити національну свідомість, розвивати почуття належності до великого народу зі славним минулим, привернути якомога більше українців до ідеї самостійності України. Ці ідеї Микола Міхновський популяризував у часописах, які засновував із невпинною енергією попри всілякі адміністративні заборони: «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912¬–1913). 1906 р. у Харкові вийшло перше і єдине число "Слобожанщини" – "щоденної політичної, економічної, літературної та громадянської часописі" за редакцією М. Міхновського. Подібна доля спіткала і часопис "Запоріжжя", що вийшов у Катеринославі за редакцією Д. Яворницького і за участю М. Міхновського з метою "будити національну і класову свідомість українського селянства". Найтривалішим видавничим проектом цього видатного діяча стало видання харківського тижневика "Сніп" (1912), що пропагував національну державницьку ідею.
На жаль, публіцистика М. Міхновського після російської революції 1905 р. малодосліджена, хоча до неї зверталися як представники української еміграційної історичної науки, так і вітчизняні дослідники: серед них Ф.Турченко.
Цікаво буде ознайомитись читачеві зі статтями Міхновського про своїх сучасників, які зібрані в главі «Галерея сучасних діячів наших»: Архієпископа Парфенія, М.Сумцова, М.Кропивницького… з оцінкою автора їх внеску в розбудову самостійної України. Підкреслюючи роль М.Грушевського в історії України, Міхновський пише,- «Він рішуче не дозволяє сучасним українським крутіям збочити з простої стежки, яку він вирівнює для ходи цілого народу й яка веде до великого ідеалу».
Микола Міхновський відчував схильність до художнього слова, прикладом можуть слугувати його суспільно-політичні твори. Міхновський цікавився новітніми тенденціями літературно-мистецького життя, серед його друзів і знайомих було багато письменників. Міхновський сам писав вірші, оповідання, але усвідомив, що художня література – це не найголовніше його покликання. Однак, літературу Міхновський не полишив. На харківський період припадає проба його письменницького пера. Під псевдонімом Микола Ґедзь опублікував сатиричне оповідання «Казки і оповідання з недійсного життя» (1912, Харків). У цьому оповіданні М. Міхновський вкотре піддає жорсткій критиці неполітичне («культурницьке») українофільство – «патентованих патріотів» та «щирих українців». Ця лінія почалася в його політичних творах ще з «Самостійної України". Але у своїй критиці Міхновський йде далі. Він приходить до висновку, що в нових умовах «українофільство» є форма угодовництва щодо царського режиму. Аполітичне «українофільство» було головною перешкодою на шляху розвитку українського національно-визвольного руху. Тому без його подолання цей рух не міг піднятися на новий рівень, якого вимагало життя. Саме про це йде мова в цьому сатиричному оповіданні Миколи Міхновського.
Безцінним джерелом для вивчення постаті й діяльності М. Міхновського є грунтовні статті різних авторів про життєвий і творчий шлях батька українського самостійництва, розташовані в першій частині видання «Микола Міхновський: батько українського самостійництва». Це, насамперед, стаття київського журналіста Станіслава Міхновського, двоюрідного правнука Миколи Міхновського «Матеріали до біографії Миколи Міхновського»; товаришів і соратників: Сергія Шемета «Микола Міхновський» (Посмертна згадка) з якої було започатковано дослідження життєвого шляху Міхновського, Юрія Колларда передмова до книжки-промови М.Міхновського «Самостійна Україна», в якій зазначив: «…коли б ми стояли твердо на позиціях перших часів РУП, працювали б і далі в тому ж напрямі, борячись за «самостійну і соборну Україну», то тепер ми мали б нашу Україну однією з сильніших держав сходу Європи, збудовану на підставі потреб українського народу і силою самих українців, а Микола Міхновський був би пророком нашого національного визволення». Після українських визвольних змагань 1917–21 рр. на ідеях М. Міхновського виховувалося нове покоління українських патріотів. Український націоналізм став багатовимірним поняттям, основою якого була ідея національного визволення. Його національно-державницькі концепції найбільше популяризували ідеологи українського націоналізму у 20-х роках ХХ ст. й заклали основи ідеології й політики чисельних підпільних українських організацій: Української Військової Організації (УВО), Організації українських націоналістів (ОУН), Союзу Української Націоналістичної Молоді (СУНМ), Групи Української Націоналістичної Молоді (ГУНМ) і Леґії Українських Націоналістів (ЛУН), які були спадкоємцями ідей Миколи Міхновського. Українська література дуже бідна на життєписи наших визначних людей, особливо ж – політичних діячів. Віктор Андрієвський у 1943 році дістав завдання написати життєпис Миколи Міхновського для повстанської арміі (УПА). Для цього автор нариса-компіляції використав матеріали НТШ у Львові, але був брак оригінальних джерел. Користувався головно спогадами сучасників, а в першу чергу близького співробітника і приятеля М.Міхновського – інженера Юрія Колларда… В статті «Микола Міхновський і Дмитро Донцов – речники двох концепцій українського націоналізму» для порівняння і аналізу Сосновським М. взяті теорії нації мислителів: М. Міхновського, Д. Донцова, які залишили чи не найпомітніший слід в історії теорії української нації, а також так чи інакше були причетні до українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., які були важливим етапом на шляху до її становлення. Цілком природно, що вони мали певний вплив і на процеси націєтворення як під час свого життя, так і після смерті.
Крім того книга містить відозви, програми, авторські листи. На жаль, епістолярний матеріал слабо представлен.
Видання має науковий довідково-бібліографічний апарат, який полегшує користування книгою і засвоєння її змісту. Він включає: зміст, анотацію, джерела, вибрану бібліографіяю, додатки, фотоматеріали, іменний покажчик, вступні статті, на яких ми зараз зупинемось.
Стаття історика, директора видавництва «Смолоскип» Ростислава Семківа «Архітектор демократичної нації» , в якій автор висловлює таку думку,-«Національна свідомість не береться нізвідки…частина освічених громадян, попри загальні труднощі часу та, можливо, особисті негаразди, продовжувала вибудовувати у власній свідомості образ національної держави… це справжні ментальні архітектори, що за багато років наперед проектують чіткі обриси будівель майбутніх спільнот, зводять гармонійні храми уявлень для дальших поколінь. Микола Міхновський якраз серед таких будівничих».
Безперечно, на окрему увагу заслуговує стаття Ф.Турченко «Микола Міхновський: становлення світогляду». Ф.Турченко автор найґрунтовнішого дослідження «Микола Міхновський: Життя і Слово» (2006 р.), у якому на основі широкої джерельної бази вперше в українській історіографії було досліджено життєвий шлях, світогляд і громадсько-політичну діяльність визначного адвоката, державного й громадського діяча.
Вне времени. «Микола Міхновський належав до тієї когорти людей, кого неможливо назвати" людиною свого часу ". Він його випереджав. Коли сучасники несміливо подавали голос за автономію України, він голосно і твердо відстоював ідею української незалежності і своєю безкомпромісною боротьбою наближав перспективу незалежності конкретними справами", - пише доктор історичних наук Федір Турченко. Шлях, по якому йшов Микола Міхновський, не усіма був сприйнятий однозначно, але ідеї «Самостійної України» ніколи не згасали, вони оволодівали все новими поколіннями його однодумців. Він був людиною переходової доби, коли доба імперії закінчувалась і починалася доба націоналізму. Ідеї Міхновського тому й лякали як початок нової епохи. По-новому вони опинилися в час змін вже у 1990-х роках, коли в Україні розгорнулися нові пошуки підвалин ідентичності. Микола Міхновський сприймав Україну цілісно. Від Дону і Кубані до Сяну. Не забував і про Донбас, часто бував там. І, між іншим, попереджав, що там на Україну чекає багато проблем і багато роботи. Чому важлива книжка "Микола Міхновський. Суспільно-політичні твори», що побачила світ у видавництві „Смолоскип“? Микола Міхновський уперше в Наддніпрянській Україні, підросійській, обґрунтував неминучість незалежності України і накреслив шляхи. Був не лише теоретиком, а й практиком. До нього ставилося питання про культурний розвиток, навіть про культурну незалежність, а він пішов далі – незалежність політична. Це перше, в чому є його важливе значення. Він створив першу українську партію. Це був вибух. Вона зруйнувала світ українського народництва і культурництва. Проголосив необхідність політичної боротьби в різних формах, у тому числі і збройної, він це питання чітко поставив – Україна повинна бути самостійна. Люди, виховані у ХІХ ст. на традиціях автономізму, не могли цього зрозуміти. Його ідея змусила народ повірити у те, що ми нація, яка має право на самостійне існування. Його долю важко назвати щасливою. Він часто робив те, що більшості не подобалося. Усе свідоме життя Міхновському доводилося обстоювати ідеї, які більшість не сприймала. Усе життя він був приречений іти, проти течії. Робив він це гаряче, безкомпромісно, настійно. Штрихи до політичної біографії М.Міхновського зайвий раз переконують в тому, наскільки це складна і неординарна постать. Своїми поглядами та поведінкою він не вписується у звичні стереотипи і оцінки. Міхновський випереджав час і його без перебільшення можна вважати пророком. Тому нічого дивного в тому, що за життя він опинився в атмосфері відчуження і самотності, залишався «білим круком», або ж як влучно називала цих людей Олена Теліга «з когорти лицарів абсурду». Цікаво, що поетка вогняних меж (так її називав Донцов) зовсім не ідеалізує жодну постать в українському національному русі, а лише вказує на її значення в історії: «Безперечно, той тип міг мати тисячі вад, що їх не має навіть пересічна людина, може, йому бракувало багато чеснот, але він — і йому подібні — дали нам ту гостру емоцію, яку відчуваємо, читаючи у вищезгаданого автора, як ціла будова світу, з яким вони боролися, в крові й болоті лежала у їх ніг».
I донині про цю людину в Україні відомо лише неширокому загалові. У жодній енциклопедії, виданій за часів комуністичного тоталітаризму, не знайдете бодай згадки про цю неординарну постать в історії української політичної думки. Причини такого замовчування зрозумілі. Микола Міхновський був першим, хто на межі XIX—XX століть чітко сформулював кінцеву мету української національної боротьби: “Одна, єдина, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі”. І ось минув 93 р. після його трагічного смерті. Настає момент переосмислення, момент істини. І виявляється, що він значно ближче до сучасності ніж будь-хто з його політичних опонентів з національно-визвольного табору. З утвердженням незалежності України відбувається справжнє повернення сучасників до постаті, діяльності й творчої спадщини Миколи Міхновського.

ВИСНОВОК:

Микола Іванович Міхновський – приклад людської сили, мужньості, стійкості. Ця книга стане настільним читанням навіть для тих людей, які, можливо, навіть не поділяють радикалізм національної ідеології, але не можуть не поважати і наслідувати ту силу духу, людської якості, які були притаманні нашим героїчним предкам, одним із яких є Міхновський. Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України. Будь-яка думка, висловлена в минулому, цікава завжди з огляду на два моменти: наскільки вона була актуальна для свого часу і чи має вона сучасний зміст. Наше завдання зараз – взяти з їхніх думок найраціональніші та досі актуальне. Тому ця книжка є пропозицією для роздуму, а відтак – можливістю знахідки і осмислення, важливою ланкою нашого міркування про минуле та майбутнє України. Поява друком найважливіших праць М. Міхновського є дуже важливим саме сьогодні. Як і раніше так і тепер російські шовіністи скористалися поступливістю і неконфліктнистю українців, нав’язавши їм синдром меншовартості. Як наслідок, малоросійство призвело до «паралічу політичної волі і думки», «капітуляції ще перед боєм». «…ми програли Визвольну війну [1917-1921р.]… бо ми її майже не захищали…Бо ми мусили «пазурами й зубами» робити все, що війна вимагала.»,- робив висновки поет, мислитель Євген Маланюк. До такої нещадної, не на життя а на смерть, боротьби закликав Міхновський. Адже за життя М. Міхновського його ідеї та гасла були не надто добре зрозумілі для українського суспільства, та й воно не дуже уважно їх сприйняло. Тож цікаво пересвідчитися з теперішньої історичної перспективи на його праці та діяльність, переосмислити їх на відстані, задуматися над тим, яку роль вони відіграли і відіграють в українській думці та українській політиці. В той час, коли український народ виборює самостійність своєї держави, ідеї, закладені в суспільно-політичних творах Міхновського як ніколи важливі сьогодні і будуть актуальні завжди. Якщо вкотре проігноруємо їх, то можуть ствердитись увічнені слова на пам’ятнику В.Чорноволу : «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося потім гірко любити –втративши».
Укладач головний бібліограф ЦБ імені І.Я.Франка В.С.Бєжанова
Кол-во просмотров: 0

Комментарии

Для того, чтобы оставить комментарий на сайте, залогиньтесь или зарегистрируйтесь, пожалуйста.

Новости

Календарь

Предыдущая Октябрь 2017 Следующая
ПВСЧПСВ
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031